Теорія літератури

Перший з’їзд МУРу показав, що його члени в основному усвідомлюють переломність, пороговість і загрозливість історичного моменту. Щоб вижити в нових обставинах, українська література мала змінитися, перебудуватися, модернізуватися. Але в чому полягала модернізація: в модернізації старих ідеалів, як це вже не раз бувало, чи в розриві з ними? У модернізації за європейськими зразками — модернізму, сюрреалізму, екзистенціалізму та інших ненависних народникам «ізмів»? Чи в модернізації нативізму? Перший варіант був рівносильним закликові писати іншою мовою, повному переосмисленню й реінтерпретації попередньої традиції, побудові нових канонів. Другий загрожував стаґнацією літератури.

Кожен член МУРу дещо знав про зразки західного модернізму, та далеко не всім ці зразки імпонували. Існували могутні стереотипи, які особливо впливали на тих, що приїхали з радянської України. Модернізм не служить народові. Він заперечує обраність літератури в сенсі служіння, але ставить питання про обраність у сенсі її елітаризму, служіння самій собі; модернізм зосереджений не на ідеях творчості, а на її інструментах. Він передбачає в ролі читачів не весь народ, а вузьке коло посвячених і освічених. Це безідейна й нездорова культура духовної кризи, безвиході Заходу, якесь темне провалля, може, навіть ненормальність, божевілля. Все це не могло не лякати. Такий критик-інтелектуал, як Шерех, що говорив про Україну як про модерну націю, на початковому етапі МУРу висував ідею про те, що українська література зможе обминути модернізм, як свого часу російські народники сподівалися, що Росія обмине в своєму розвитку капіталізм. У таких мурівців, як Костецький чи Косач, початковий острах перед модернізмом (та іншими «ізмами») поєднувався з магнетичним потягом до нього, а непевність естетичних мрій — з туманністю визначень.

Шерех був надто добрим критиком, щоб не відчути суть моменту. У виступі «Стилі сучасної української літератури на еміґрації» він, характеризуючи ці стилі, визначив три головні напрями сучасної української літератури, три можливі реакції на сучасність:

«…теперішній етап нам ясний: це етап великої перевтоми, етап великих розчарувань і випробовувань, етап, коли розум може втратити віру в себе і на рятунок мусять прийти не раз ірраціоналізм, віра, містика, демонізм. Це етап розколотої свідомості, розхитаної душі…

Психічний хаос, розчахненість змісту й форми, зміщення планів, коли мале й велике видаються рівновартими, втрата душевної рівноваги — така може бути одна реакція на сучасність»[661].

Цю реакцію Шерех ніде не називає модерністською, однак з його характеристики такий термін напрошується. Цікаво, що це перша реакція літератури на дійсність. Можливі ще дві: «Втекти в світле царство мрії і ідилії, що, може, не існує реально, але яке може сотворити віра…» (ескейпістська), та «І нарешті — зціпити зуби, стиснути кулаки, покликати на допомоги всю силу своєї волі… наперекір усьому, незважаючи на суперечності…»[662] Ні другий напрям, який, по суті, для Шереха близький до першого (бо перша рубрика «культивує хаос, а друга — гармонію, що має приховати хаос»)[663], ні третій — політизованої літератури служіння народові — не здаються Шерехові відповідними вимогам часу. Він пропонує ідею національно-органічного стилю, який, на його думку, мав стати центральним модерним стилем сучасності.