Теорія літератури

Спочатку автор твердив, що настанова часопису «принципова», а пізніше вже більш туманно говорив про віковічні відносини мистецтва й життя, життя й мистецтва. Отже, автор заперечив «тяжку навалу змісту, не оперезаного мистецькою формою», а також естетизм, який «рятує тільки до наступної зупинки»[649], і запропонував вихід, «жадану формулу» — романтизм. Автор так само заперечив (вперше й востаннє) деструктивність у мистецтві: «Розлам це дія не миротворна»[650].

Романтизм для Костецького втратив будь-які параметри й обмеження. Це — все, поєднання всього, вищий синтез, а відповідно, нинішній період — «доба могучої синтези в українському мистецтві»[651].

Головна художня ознака форми — ритм. Ритм є протилежністю природного. «Оглядатися на монументи, шукати. Широта. Ритм — усе», — карбує Костецький. Все, що має форму життя, — не мистецтво, — «…Мистецтво співдіє з життям  н е  б е з п о с е р е д н ь о  — рупор — замовлення дня — вигук моди — але  т і л ь к и  а с о ц і а ц і є ю  — через добір — через ритмізацію — через перетворення — через віднесення — через абстрагування — чистою вродою».

Наостанку автор впадав у патріотичний пафос і містику, хоч і приховані за деякими естетськими намірами:

«Існувало поняття світле й безмежне: Україна Київська. Осередок сліпучо привабливої культури, туди-бо стікалися звідусіль генії, що втратили для потомства ім’я своє особисте, щоб славним вовіки було спільне всім їм: Україна Київська. Світлоносне божество несло на стрілі образ, сонце мистецтва: Хорс»[652].

Коротке резюме англійською та німецькою мовами звучало значно спокійніше, хоча дух українського естетичного месіанізму був і тут. У резюме говорилося про те, що група українських письменників починає цілком новий період мистецтва (entirely new period in art).

Як бачимо, вступна програмна стаття «Хорса» позначена цілковитою еклектикою. З одного боку, її автор ставив завдання сказати цілком нове слово, відкрити цілком новий період, відгородитися від інших літераторів, які мали традиційно реалістичну й ідеологічно патріотичну настанову. З іншого — він робив спробу реанімувати романтизм, а відповідно, знайти певну колективну основу для всіх митців.

У короткому редакційному вступі до афоризмів Володимира Державина говорилося: «Велич і розмах національної культури прямо пропорційні кількості в ній неповторно творчих індивідуальностей. Ми, „Хорс“, за таку культуру, творену крайніми протилежностями, межевим інтелектуальним напруженням кожного окремого суб’єкта»[653].

Амбівалентність поглядів засновників була очевидною. Вони, і передовсім Костецький, укладаючи «Хорс», висували модель літератури як вияву національної ідеї й прагнули її величі. Водночас головний редактор обстоював свободу для кожного окремого художника й робив акцент не на спільну діяльність усієї літературної громади, а на творчий вияв окремих індивідуальностей. Як і інших його колеґ, Костецького характеризували невміння говорити про деталі, загальність висловів і термінологічна неточність.