Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
— Сидячи під замком, цидулок не пустиш — факт, — погодився Радж. — У печері він — це теж факт… А вдвох чим у табір не можна потикатися. А якщо все-таки учотирьох, то як? — подивився прохально на Даяла.
— Радж-бабу, ми тебе дуже поважаємо, але ти нас відпусти! Діти в мене… — став благати Даял.
— А я женитися збираюсь, наречена чекає! — поквапмо додав Мамада.
— Не будемо поспішати, Радже, — розсудливо сказав Амара. — Головне — він живий. А то поспішиш різати роги і відчикрижиш заразом вуха. Виявлять вони там Янга, то це йому так не минеться. У самісіньку ж їхню таємницю проник!
Від цих слів Натача знову захлипала.
— Ух, такі пригоди в Янга! Якби ми там разом були, тако-ого б натворили! — заблискав очима Абдула.
— Помовч, вояко, — скривилася Натача. — Сича в лісі злякався, а ще хоче…
Абдула шморгнув носом, йому стало трохи неприємно. Але прорізалася і впертість.
— Я пішов би зараз у табір і зажадав: «Давайте нам Янга!»
— На банановому листку, під соєвим соусом… — додав Амара насмішкувато.
— Радж-бабу, не роздумуй довго, відпусти нас додому… — став просити Даял. — Ми і плати всієї не будемо правити, а тільки як за півдня. Усе ж так добре закінчилося, і хлопець живий.
Нічого не сказав Радж, розсмикнув на грудях «блискавку», став скручувати поділ сорочки трубкою. Коли трубка дійшла до грудей, схрестив руки, схопився за сорочку — стягнув через голову.
— Роздягайся і ти… — кинув Амарі. — Хепі енда[19] немає, але на сьогодні досить.
«Так добре закінчилося… Добре закінчилося… Хлопець живий», — товклося у Раджевій голові. І не тільки Радж повторював ці слова на різні лади.
Нічого ще не закінчилося. Не починалося навіть. Коли пускав Янг ці листи-криптограми, то був ще живий. А що з ним тепер? Дві третини дня минуло, а нічогісінько не зробили, щоб витягти Янга.
— Розбирайте манаття… — махнув Радж на речі.
Розділ п'ятий
Нещасному і голодному — кожний рік високосний, кожна доба — рік.
Янг не пам'ятав, як перебрався з Крайового пляжу на поріг. Не пам'ятав, як забирав з собою рогожаний мішок, підстилав під бік. Але очумався на порозі, отямився від різкого й дзвінкого гуркоту — наче ото б'ють по пустій бочці з-під бензину. Сів, несамовито хитаючи головою, не тямлячи, де він і що з ним. Одне вухо боліло й не чуло, друге чуло добре. Може, вже ранок? А очі враз накололися на світло лампочки, а потім намацали і те місце, звідки долітав такий оглушливий, помножений луною звук: дон-дин, дон-ден-дин… Два чоловіки в чорних гідрокостюмах поралися на Крабовому пляжі біля смугастих бочок — точнісінько таких, як під буйками, майстрували щось схоже на пліт. Мабуть, усе, що треба було, підготували в таборі, бо пліт збирався з готових деталей. Чотири бочки були зварені торцями по дві, а зараз ці видовжені пари з'єднували на краях дошками, щоб вийшло щось схоже на раму. Недалеко від робітників лежала купа коротших дощок, а біля самої води однобалонні акваланги.
Аквалангісти все це доставили сюди через підводний вхід, витягли на пляж, гуркоту-дзвону, певно, вистачало. А отже, не чув Янг, спав як убитий. Можна було підпливти до нього, взяти сонного голими руками.
Основу плота зі скреготом зсунули у воду, один аквалангіст, похитуючись, одразу перебрався на нього. Погойдався, присідаючи, вигукнув щось схоже на «Го-го!», потім «Ол райт!». Сказав, щоб другий подавав йому з берега коротенькі дошки. Прибив одну, прибив другу. Той, що на березі, набрав дощок цілий оберемок і переліз туди сам, розклав усі помостом. Теж погойдався, сказав, що з однієї бочки не всю вилили воду, бо пліт осідає на один кут, А потім стояв, узявшись у боки і дивлячись у напрямку до Храмового гроту, майже що на Янга. Може, виглядав дельфінів? А перший повзав на колінах, крутився, стукав молотком, поки все поприбивав. Час від часу той, що стояв, обертався до прибивальника, щось говорив, але через стукіт розібрати було неможливо.
У Янга першило в горлі, хотілося добре прокашлятись, але він тільки тихенько пирхав, боявся, щоб це пирхання не дуже виділялося з шуму водоспаду. Допікав нежить, доводилося часто витиратися або сякатися. Простиг у цій мокроті й холоді… Розумів, що його становище ускладнилося: важче буде з нежитем і кашлем сховатися від чужих вух. Важко буде й під водою, коли доведеться пірнати.
19
Щасливий кінець (англ.).