Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
— Радж… Миленький, рідненький… Сьогодні. треба шукати, не чекати цілий тиждень! У морі шукати, коло берега… Може, і Янга туди винесе. Там, певно, річка підземна.
— Будемо, Натачо, будемо…
— Але ж людина не пляшка, — сказав Амара, не підводячи голови.
— Будемо шукати… Хоч надії ніякої… — хрипота перехопила горло Раджа.
— Так що, пліт розв'язувати? — спитав Даял.
Радж хитнув головою.
Саме враз було б підобідати, сонце давно ополудні. Натача знала, що ні Радж, ні Амара навіть не перекусили, крихітки зранку в роті не було. Але на пропозицію похитали головами. Носії мовчали, бо ніхто з ними, наймаючи, про харчі не говорив. І Натача погодувала зі своїх запасів тільки Абдулу і Тота.
— Он вони… Зуби Дракона… — кивнув Мамада вправо, навіть рукою показав. — Літні люди розказують… Рибалки якось спробували закинути сітки в озеро. Ледве втекли… Дракон так розгнівався, так плювався камінням навздогін… А потім не було чим шпурляти, так він зуби виплюнув.
Унизу, ніби на першому поверсі берега, панував кам'яний хаос, а праворуч, куди ткнув рукою носій, гостроверхих і тупих брил-скель було навалено купами.
З води теж стирчало кілька гострих, мов кипариси, зазубрин-шпеників. Чорні, височенні… Між ними було накидано і малих, ніби покришених. У закутках, лабіринтах і вимоїнах між ними море збивало білі коктейлі.
— Ми з Янгом не тут спускалися… Туди, ближче до табору, — сказав Амара.
Після переходу, видирання по каміннях усі дихали як загнані. Вантажу стало більше, довелося нести ще і Янгів акваланг, його запасні балони.
— Прийдемо і туди… Вірніше, вони підійдуть. Ви потроху переносьте і переносьте речі берегом, — звернувся Радж до носіїв. — А ми морем. Під водою пропливемо, а ви зверху дивіться, прибій дивіться… — і згріб жменею краплі з лоба. Хотіли з Амарою зекономити час, не скидали гідрокостюмів, але, видно, даремно: запарилися зовсім. Струмочки поту лоскітливо дзюрчали по жолобку на спині, по ногах. Хотілося швидше залізти в морську прохолоду, але було й небезпечно, у такому стані можна й простудитися.
Поміняли в аквалангах балони на запасні і полізли з ними вниз. А носії і Натача з Абдулою злазили повільніше, подавали одне одному руки, спускали речі. Поки попереносили все на більш-менш рівне місце і зробили перший привал, бачили, як випливали Радж і Амара, а потім зникли під водою надовго.
І тоді понесли речі на нове місце, ближче до табору, звідки ледь чутно долинало чахкання двигуна.
Радж і Амара пливли зигзагами, то забираючи далі в море, то повертаючи до берега. І чим більше наближалися до табору, тим чистішим ставав берег, меншало каміння і тим крутішим здиблювався на відступі другий, гористий берег.
Обрив під водою теж був крутий, підводна стіна, мов різнобарвна палітра: на коралах жили, горіли, злегка тремтіли щупальцями-пелюстками тисячі червоних і рожевих квіточок — живих поліпів, ніби притрушених білою маніоковою мукою. Дивовижний підводний пейзаж захоплював Амару, він забував, чого знаходиться під водою, куди пливе. Усе видно й без ліхтарів, і він раз у раз зупинявся, завмирав у дитячому здивуванні: рожевий кущик з гілочками виявлявся живим! Пливе, сам не знаючи куди… А який величезний омар сидить на стіні, які клешні! А морські гребінчики, схожі на двійчасті гаманці, виявляється, можуть рухатись, а не лише лежати! Тільки-но наближається до них морська зірка, шмигають убік, здіймаючи хмарку каламуті. І як вони чують, оті зірки?! «Далі! Вперед!» — махає йому Радж, і вони знову пливуть, оглядаючи дно і особливо уважно всі виямки на дні і під берегом, зарості коралів.
Амара мимоволі весь час забирав управо, у відкрите море, втрачав берег-орієнтир, і Радж помінявся з ним місцями, тримав його ліворуч і раз у раз притискав ближче до берега. Підводний компас був тільки у Раджа. Але швидко і сам Радж повернув на глибше, бо побачив залізний строп, який тягнувся з дна, мабуть, від якоря, на поверхню. Що це таке? І тільки випливши, побачили попереджувальний буйок з бочок. Отже, вони допливли до забороненої зони?.. А де ж сітка? Ніякої сітки між буйками не натягнуто, дельфінів тут тримати не можуть.
«Куди тепер?» — притиснувся Амара склом маски до Раджевої, запитав очима. Радж показав рукою: «Ближче до берега!» Він і не думав проминати заборонену зону.