Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— Я друг Стіне, — сказав він.
— Ви її коханець, — поправила його мати.
— Вона покинула мене, — сказав він. — Я не знаю, де вона.
Жінка налила йому чаю.
— Коли Стіне була маленька, — сказала вона, — вона не хотіла, щоб її годували. Ні за яких обставин. Зрештою я відпускала дочку з-за столу. З тарілкою. І вона не хотіла тримати мене за руку. Коли ми ходили по крамницях. Я не знала, що робити.
Вона простягла руку і торкнулася чоловіка. Каспер почув сексуальне напруження між ними. Що чудово збереглося. Після стількох років.
— Вона поїхала, — сказала мати. — Адреси у нас немає. Ми отримуємо листи. Але без зворотної адреси.
— Якби я міг поглянути на конверт, — запропонував Каспер. — Я б знайшов її. Я багато що можу відновити.
Вони подивилися на нього. Він знав, що вони розуміють його відчай. Він відчував їхнє співчуття.
— Це має бути з її дозволу, — відповів батько. — А ми не можемо її запитати.
Каспер міг би скоїти вбивство. Схопити його за горло. Спалити їхній будинок. Він не рушив з місця.
Мати провела його до дверей. Її схожість із Стіне була вражаюча. Ті слова, які прозвучали, вирвалися з Касперових уст. Але хто їх артикулював, він так і не зрозумів.
— Коли ви торкаєтеся людей, ваші руки стають гарячими?
Вона ошелешено подивилася на нього.
— Так, — відповіла вона. — Так говорять. Що приблизно за хвилину вони стають дуже гарячими.
Він тинявся вулицями, не усвідомлюючи, куди йде. Коли він опам’ятався, виявилося, що він не знає, де стоїть. Коли він знайшов свою машину, була вже ніч.
Він чув, як позаду зі свистом мчать по трубі решта. Іноді лунав стукіт — це костур бився об стінку.
— Ти нудьгував за мною! — прокричала вона.
У її голосі звучало здивування, щире, наче вона тільки зараз нарешті зрозуміла це.
Спуск ставав усе більш схожий на падіння.
— Вже скоро, — додала вона.
Труба більше не згиналася, рух уповільнився. Вони запалили свої ліхтарики: труба закінчувалась.
Вони опинилися в квадратному приміщенні розміром п’ять на п’ять метрів. По стінах тягнулася безліч бетонних і пластикових труб. Стіне поклала руку на найтовщу з них.
— Центральний кабель-канал. З Копенгагена на Амаґер.
У стіну було вмонтовано сталеву плиту. Вона торкнулася її кінчиками пальців. Плита від’їхала вбік.
— Шляхи евакуації передбачені, — пояснила вона. — Я була при тому, як фірмі «Бюґґе і текнік» у Копенгагенському муніципалітеті давали дозвіл на насип перед Тіппеном. Ми тоді обумовили цей шлях евакуації. Він приведе нас прямо до будинку «Конона».
Франц Фібер вибрався з труби. За ним африканка. Вона несла Максиміліана на ременях. Його батько тримав у руці телефон.
— Вони посадили гелікоптер, — сказав він. — У такий ураган.
З труби, яку вони щойно покинули, донеслося далеке шипіння. На обличчі Стіне з’явився відсутній вираз.
— Вода, — сказала вона. — Вони з’єднали трубу з магістральним трубопроводом, що йде з Тінґб’єрґа. Нас хочуть потопити.
Вона похитала головою.
— Хто це міг зробити? — спитала вона.
Максиміліан тихо засміявся.
— Не важливо, хто натискає на кнопку, — відповів він, — за ними стоїть система, на якій тримається звичний нам світ.
Вони забралися в маленьку кабіну. Плавно зачинилися внутрішні двері зі скляним віконцем. Почали зачинятися зовнішні двері. З вінілової труби вирвався потік води. Потужний струмінь ударив у протилежну стіну із звуком, що нагадував грім. Цієї ж миті кабінка почала підніматися вгору.
— Помолімося всі разом, — сказав Каспер, — хоч би хвилину.
Вони втупила очі в нього.
— Молитва, — пояснив він, — це просто сходи Якова, якими спускаються й піднімаються Божі ангели, — такий по-справжньому великий ліфт. До того ж гірше нам напевно не стане.
На мить усі заплющили очі.
Це був швидкісний ліфт. Усі відчули, як прискорення здавило коліна, а за тридцять секунд настала мить справжньої невагомості.
Вийшовши з ліфта, вони опинились у приміщенні, оздобленому полірованим гранітом. Каспер упізнав фактуру каменю. Схоже, вони справді опинилися в підвалі «Конона». Перед ними відчинилися подвійні двері наступного ліфта. Вони увійшли. Ця кабіна була такого розміру, що в ній цілком можна було б приймати гостей.
Стіне застигла, піднісши руку до панелі.