Ґоморра

Клани примудряються тягнути з півночі на південь усе, що тільки можна. Єпископ міста Ноли назвав південь Італії нелегальним звалищем багатої індустріалізованої півночі. Сюди привозять окалину, що утворюється після термообробки алюмінію; пил, накопичений фільтрами металообробних та сталеплавильних підприємств; відходи теплоелектростанцій та сміттєспалювальних установок; відходи виробництва фарб; рідини, заражені важкими металами; азбест; забруднений ґрунт після землеочисних робіт (яким потім забруднюють інші, ще чисті землі); токсичні відходи зі старих нафтопереробних компаній, таких як Enichem з Пріоло; відстояну гущу зі шкіряних фабрик біля Санта-Кроче-сулль-Арно; а також осад з очисних установок, що належать, головним чином, муніципальним компаніям Венеції та Форлі.

Великі та малі компанії, охочі якомога дешевше позбутися матеріалу, з якого вони вже не можуть видобути нічого, окрім великих витрат на законну утилізацію, є першою стадією незаконної утилізації. Потім ідуть власники складських приміщень, які «хімічать» з документами і забирають відходи; часто вони знижують токсичну концентрацію, розбавляючи її звичайним сміттям, реєструючи всю партію як таку, що має рівень токсичності нижчий за той, що вимагається згідно з СЕR — Каталогом відходів Європейської Спільноти. Хімікалії відіграють важливу роль у процесі перейменування токсичних відходів на безневинне сміття. Багато керівників підприємств просто фальшують ідентифікаційні форми та результати аналізів. Наступна стадія — це перевізники, що транспортують відходи до призначеного звалища. І, насамкінець, є люди, які формально дозволяють утилізацію: керівники офіційних кар’єрних звалищ або компостних споруд, де сміття перетворюється на добриво, а також власники покинутих кар’єрів або сільськогосподарських угідь, нелегально використовуваних як звалища. Будь-який шматок поверхні, що має власника, може перетворитися на звалище. Ключовим фактором успіху всієї операції є державні службовці та робітники, які не перевіряють і не контролюють технологію утилізації, або ті з них, що дозволяють представникам організованої злочинності користуватися звалищами та кар’єрами. Кланам немає потреби укладати скріплені кров’ю пакти з політиками або ставати союзниками політичних партій. Усе, що потрібно, — це один чиновник, один робітник, тобто один індивід, який бажає зробити доважок до своєї зарплатні. Отак і ведеться цей бізнес — надзвичайно гнучко та надзвичайно розбірливо. І кожна зі сторін має свій прибуток.