Київ — New York

Діти не кривили душею. Вони напевно знали: чудеса трапляються. Бодай іноді. Якщо в них вірити. І, не зраджуючи своїй вірі, вони слабкими тремтячими пальцями виводили на папері невмілі закарлючки. Ці дитячі малюнки були більш зворушливими й щирими, ніж сухі професійні роботи.

Марно говорити, що нам, успішним і здоровим, ці уроки давалися важко. Я дедалі частіше чула відмовки колег. Їхнє завзяття відвідувати хворих дітей згасало з кожним днем. Точніше, хай як жорстоко це прозвучить, із кожним згаслим життям. І вже через рік я їздила до лікарні сама. Інші художники обмежувалися грошима, переведеними на рахунок клініки.

Я не звинувачувала їх. Це справді було дуже важким випробуванням. Багато хто з моїх колег впадав у депресію, варто було їм побачити порожні панцирні сітки на ліжках у палатах, де ще вчора жила дитяча надія. Дорослі знали: у цих стінах усе залежить від випадку, від сліпої волі долі. Знала це і я. І намагалася закінчити з кожною дитиною її роботу, не відкладаючи нічого на завтра. Бо завтра могло не бути. А вони не розуміли мого поспіху.

У цих лікарняних стінах, не бажаючи миритися з реальністю, текло буденне життя. І діти, подібні на інопланетян своєю блідою шкірою й безволосими головами, поспішали в коридори, щойно медсестри виймали з їхніх вен голки крапельниць. Вони так само, як і їхні ровесники, дружили, закохувалися, сварилися, мирилися, дарували одне одному подарунки, відзначали дні народження та свята, мріяли про майбутнє, загадували бажання.

Тут вони, не помічаючи й навіть не усвідомлюючи цього, билися зі смертю, відвойовуючи по хвилинах, по годинах одне на всіх життя. І мені часом доводилося бути свідком дуже щирої, справжньої дружби, з різних причин неможливої за воротами лікарні. Я була впевнена: зустрівши одне одного в кращому, здоровому житті, багато з цих дітей не знайшли б спільних тем для звичайної приятельської бесіди. Тут усе було інакше. Вони стояли перед прірвою смерті, міцно тримаючись за руки. Може, тому, що одному стрибати в холодну порожнечу набагато страшніше?