Olya_#1

Макс Дайєр був єдиним сином одної з власниць British Technology. А Мар’ям Альхасан — дочкою члена ради директорів General Biology. Тобто це були насправді такі шишки, що в юності, у своїх смердючих нетрях, Оля не мріяла нікого з них навіть побачити вживу. Там таких називали «bozhki» або «bozhen'ki» і, як тепер зрозуміла Оля, схильні були сильно міфологізувати. В інтернаті або у в’язницях, де Олі доводилось чалитись коли-не-коли, були сильно в ходу всілякі історії про цих властителів світу. Цінилось усе — розповіді про їхній побут, розваги, немислимий достаток і можливості, та навіть про їхній зовнішній вигляд, буденну одежу чи звички. Траплялись люди, яким, мовбито, з їх слів зазвичай, колись там пощастило здибати такого «bozhka», хоча б мимохідь і віддалік. О, таких уже було не переслухати! І всі ж слухали, роззявивши роти, — і дітлашня в інтернатах, і вся злидота в тюрмах, доросла й мала. Ох, аби нині Олі довелось розказати тому контингенту про реальне життя «bozhenyok», то її би, либонь, тільки засміяли…

Ну хіба схожа оця психопатична «дрімка» Мар’ям на оту юну прекрасну владичицю, якою її неодмінно уявляла б злидота? Або хоча б і оцей пустоголовий Макс? Ох…

Це був, як Оля зрозуміла, свого роду династичний шлюб. Як виявилось — у еліти такі були в ходу. І хоч формально, як і будь-де, отой шлюб нічого не значив і офіційно ніяк не фіксувався, одначе — через нього можна було зародити дитину. І це було бозна-як вигідно. І от чому. Апатриди могли плодитись направо і наліво — це нічого не значило і нікого не гребло, все одно ж повиздихають. Цивіли, нормали, громадяни ООН себто (або «shtatskie», «barbosy», як казали на них в Олиних нетрях), могли розраховувати на дозволену по закону одну дитину. Ну, за особливі заслуги — двох, але то були аж такі ОСОБЛИВІ заслуги, що Оля за все навчання і всю свою недовгу службу (не кажучи вже про минулий період життя) ще таких щасливих татусів і мамочок ніколи не зустрічала. Ну, а еліта якось там виторговувала собі і більше приплоду, були там уже якісь підводні і надскладні маневри, але все одно кількість лишалась обмеженою. І от йшли повним ходом отакі династичні шлюби.

Макс їй довго і нудно пояснював механіку цього процесу (сама зацікавилась), але вона мало що з того зрозуміла. Виявилось, що оці всі династичні шлюби та змішані діти — дієвий метод боротьби за частки в корпораціях. Бо по більшості їх статутів виходило так, що нащадки династій засновників обов’язково претендували на якусь вже там частку, і важелі впливу, і все інше. І от якби в нього, Макса (частка в British Technology), і в Мар’ям (частка в General Biology), наприклад, зародилась дитина, то вона б уже претендувала на якийсь відсоток акцій чи ще там чого в обох компаніях (це мовбито мало вирішуватись особливим судовим чи договірним чином, якось так). І можна було, так казав Макс, якось там по-особливому сватати і свататись, що врешті відхопити ледь не половину компанії або розмити долі якихось там впливових акціонерів, або одній компанії засісти в раді директорів другої, або… Врешті Оля зовсім заплуталась і махнула рукою.