Львів. Кава. Любов [збірка]

Дідусь помер перед світанком – так і не доживши день до річниці смерті дружини. Як пережила дві страшні втрати за рік, зараз Леся і сама не розуміла. Напевно, лише завдяки тому, що відчувала підтримку батьків, а ще тому, що мусила думати насамперед про сина. Ромчик, який уже не лише впевнено бігав по хаті та починав говорити реченнями, а й ліз буквально до всього, не дозволяв зупинитися ні на мить, перевести подих у щоденному марафоні життя та зосередитися на втраті. А батько Ромчика так і не з’явився. Не знала навіть, чи довідався колишній чоловік про те, що у нього народився син. Обірвала всі ниточки з минулим життям і навіть не цікавилася, як і що відбувається в житті колишнього чоловіка. Жила тепер життям своєї дитини і намагалася зробити так, щоб син ні в чому не почувався обділеним. Брала щоразу більше роботи на дім, у дальньому, найменшому, покої облаштувала собі реставраційну майстерню, весь вільний час присвячувала вдосконаленню професійних вмінь, намагалася працювати якомога акуратніше, використовувала лише найякісніші матеріали і не розчаровувала клієнтів, зриваючи терміни виконання реставрації. Реставрувала ж насамперед картини, писані олійними фарбами, і поступово досягла певних висот саме в цьому. У неї склалася клієнтура, вона завоювала своє місце серед інших реставраторів, проте не розслаблялася. Чітко розуміла, що всіх грошей все одно не заробиш, а один раз втратиш славу чесної людини та доброго спеціаліста – і потім уже ніколи не відмиєшся від бруду. Останнім часом, щоправда, справи йшли трохи гірше, але з тією війною та кризою в країні приймала це як належне. Тепер таке майже в усіх. Навіть люди з доволі високими статками почали відчувати незручності, а що вже казати їй. Добре, що трималася на плаву і не мусила звертатися по допомогу до батьків. Сама була в змозі оплатити помешкання, прогодувати та одягнути себе та сина, заплатити за садочок, іноді навіть дозволяла собі зайве, бо таки любила і гарну білизну, і дорожчі парфуми, і трохи кращого ґатунку взуття. Були у її житті й чоловіки, але якісь невиразні, не займали місця ані в серці, ані в душі. Іноді стосунки доходили навіть до ліжка, проте все одно жодного разу не відчула нічого, окрім фізичного задоволення та полегшення. Метелики в животі не тремтіли, серце билося рівно, а фізична близькість без кохання більше розчаровувала, ніж додавала позитиву. Якщо когось і впускала у своє ліжко, намагалася не впускати у життя, а душа взагалі залишалася замкненою на всі замки. Вже й не прагнула чогось інакшого. Навчилася жити з тим, що давало життя, лише іноді все ще щемило серцем якесь неясне передчуття кохання і жаль за тим, що не отримала його.