Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Сила, що жбурнула мене, несамовито витискує повітря із легень, і я не можу навіть покликати на допомогу. Подумки готуюся до крижаних обіймів океану, проте ті чомусь не приймають мене. Лиш через пару секунд, коли мені вдається зорієнтуватися, розумію, що трапилося: я зависла догори ногами, б’ючись об борт «Діви», і від падіння у воду мене втримує лише сукня, що зачепилася за перила. Супротивнику не так пощастило — океан вже встиг його проковтнути. Але відчуття полегшення зникає, бо чую тріск тканини, що рветься під моєю вагою. Я щодуху силуюся підняти корпус, однак пориви шторму розхитують корабель, а хвилі одна за одною гамселять моє обличчя, ніби здивовані, що я досі не потонула.
Викашлюю воду з легень, але паніка наростає. Жодна душа на кораблі ні сном, ні духом, що я тут. Я навіть не заволала про допомогу. І тут я усвідомлюю, що час настав. За лічені миті сукня врешті обірветься — і мій тимчасовий перепочинок завершиться; смерть, яку я завжди так боялася, вже чигає на мене. Коли роблю останню відчайдушну спробу вхопитися бодай за щось, мені вдається лишень розквасити собі обличчя об «Діву» — і я захлинаюся кров’ю, змішаною з водою.
Я майже нічого не бачу і заледве чую голос, що вигукує моє ім’я. Може, це тільки плід моєї уяви? Але ні, щось різко шарпає мене за сукню; чиясь рука стискає мою ногу і голос продовжує лунати. Доклавши титанічних зусиль, вивертаюся і бачу Бронна, що тягнеться до мене, але через гуркіт води у вухах не можу розібрати, що він там каже. Я з останніх сил простягаю руки, він хапає мене і витягує на палубу.
Вже за лічені секунди я лежу зіщулена; його руки обвивають мене. На якусь мить все довкола завмерло. Зрештою я приходжу до тями і відштовхую рятівника. Він давно позбувся права торкатися мене, і хоч він щойно врятував мені життя, я страшенно злюща.
— В чому спра… — Бронн ледь тримає себе в руках. Гадаю, він чекав від мене трішки більше вдячності.
— Мені не потрібна твоя допомога! — на жаль, ця відверта брехня ще довго мене мулятиме.
Ґрейс притьмом опиняється біля мене і заходиться зупиняти кров, що юшить мені з носа (впевнена, він зламаний).
— Що ти тут робиш? — вона здивована й одночасно налякана, що знайшла мене серед такої колотнечі.
— Ти з’їхала з глузду? — Бронн не зважає на Ґрейс; він приберіг усю злість для мене, — я щойно витягнув тебе з того світу!
— І для чого ж ти це зробив? Щоб я залишалася перед тобою в боргу? Як ти зрозумів, що я випала за борт? — я картаю себе за невдячність, однак з-поміж усіх людей, котрі мали б мене рятувати, чому це вдалося саме йому?
— Ти дивуєш мене просто до нестями! — кричить він. — Краще було б залишити тебе помирати?
«Одного разу ти це вже зробив», — відповідаю йому подумки.
Проте спроможна вимовити лише це:
— Зроби таку ласку, тримайся від мене подалі!
Бронн бурмоче:
— Із задоволенням! Нехай твій Принц подбає про тебе!
Ґрейс делікатно кахикає і, допомагаючи звестись на ноги, пильнує мене поглядом, в якому її турбота та безнадія ідеально поєднані.
— Гадаєш, зараз найкращий час для цього? — питає вона, і ця її думка досить слушна. Поміж битвою та бурею існують більш нагальні справи, що потребують залагодження. — Ти йдеш зі мною! — вона наказує перед тим, як мерщій відправити мене в каюту.
Я оглядаюся, щоб знову зустрітися поглядом із Бронном, але той уже кинувся у вир людей. Натомість помічаю полеглого моряка — він не з наших. Оскільки він лежить на спині, видно його сорочку; можу запевнити, що на ній — емблема Королівської Флотилії. Але ж це повна нісенітниця. Вони — наші союзники, не вороги, навіть якщо наші відносини далеко не завжди були дружніми.
Колись давно Гадюка очолював Королівську Флотилію. А тепер ми працюємо поряд із ними, захищаючи Острови; вони тримають честь Короля на висоті, а нам припадають менш приємні речі. Зазвичай ми не заходимо на їхню територію; наші місії ніколи не сходяться у спільну колію. Коли Король віддає нам накази, ми їх виконуємо; натомість вільні робити все, чого душа забажає. Мій батько якраз хоче, щоби його боялися. Флот би зрадів, якби ми зникли з лиця землі, та Королю потрібен хтось під рукою, завжди готовий до виконання брудної роботи. Наші тактики можуть відрізнятися, проте спільні цілі завжди спільні: захист Короля і мир на Островах.