Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Не мусив цього говорити. Котловина виглядала так, наче нею пройшовся торнадо в поєднанні із градом, грозою, заметіллю та раптовою пожежею. Увесь простір був почорнілий та присмалений, наче після ударів блискавок. Де-не-де в землі зяяли діри та прірви, із краями, надщербленими так, наче знизу в землю гатив гігантський бойовий молот. Середина котловини була виметена від тонкого слою ґрунту й полискувала голою лисиною скелі, а узбіччя були позначені сотнями малих та великих каменів, вбитих у землю з такою силою, що вони ледве виступали над поверхнею. Ліворуч від них стирчала брила льоду шириною в двадцять стоп і висотою в два сажні. Кеннетові здалося, що всередині він помітив застиглі в нерухомості фігури. Не міг розпізнати, чи це агери, чи люди.

Зрештою, і люди, і агери були всюди. Тіла — порізані, попалені, розірвані, поплямивши кров’ю все навколо, на шматки. Деякі все ще сплетені в боротьбі, так ніби навіть смерть не могла стримати їхньої бойової люті. Кеннет помітив двох агерів, що вчепилися в труп молодого чоловіка. В одного були відірвані обидві ноги, але він усе ще стискав пальці на списі, встромленому в живіт людини, На другому майже зовсім не було шкіри, але, незважаючи на це, він зумів стиснути щелепи на горлянці горця. Вони лежали неподалік мертвої дівчини.

— Так, — здавалося, шаман читав у його думках. — Цей виявився для нас неприємною несподіванкою. Не мав стояти на варті, не мав використовувати магію й не мав наробити галасу. Але стояв, використовував і наробив. Тому наш напад перетворився на різанину.

Лейтенант обвів поглядом побойовисько. Солдати позаду стояли в абсолютній тиші.

— Скільки шадорі володіли магією? — не міг втриматися, щоб не поставити цього питання, хоча знав відповідь: значно більше, ніж думало керівництво Гірської Варти.

Борегед сплюнув на сніг.

— Володіли? Ні, солдате, не вони володіли магією. Це вона володіла ними. Коли користувалися нею, то вбивали як своїх, так і наших, або ж пускали нікому не потрібні феєрверки. Але цих феєрверків було так багато, що неможливо було не обпектися, — шаман замовкнув на мить, а потім додав, — десятеро, якщо хочеш знати. Десятеро, а я, як дурень, вважав, що троє, найбільше — четверо. І внаслідок цього я втратив понад сотню найкращих воїнів.

Раптом він підняв руку й видав протяглий крик, в якому звучало шаленство. Відлуння прийшло аж із протилежного боку котловини. Коли розвернувся до людей, на його обличчі знову була маска спокою.

— Але аж стільки не загинуло б, якби не той шадорі, який вмів накладати чари, наче один з ваших бойових магів, — шаман говорив усе швидше й голосніше. — Не марнував часу й енергії, не забивав своїх. Його чари були наче удари майстра меча: швидкі, точні та смертельні. Це завдяки йому від нас зуміли втекти останні кільканадцять із цієї групи. Тільки завдяки йому.

Вартівники загули. Кеннет стишив їх жестом і вдруге витримав погляд агера.

— Заради води, якою ти напоїв гори, розкажи нам усе, що ти знаєш, шамане.

Борегед заспокоївся, подивився на обличчя зібраних людей, наче знову їх рахував. Нарешті кивнув.