Проект «Україна». Австрійська Галичина

В основі програми Ради були вимоги, викладені в петиції від 18 березня. Вони зводилися до здійснення ліберальних реформ та перетворення Галичини в польську автономну провінцію Австрійської монархії. Щоправда, у дещо зміненому варіанті петиції, врученої спеціальною делегацією імператорові Фердинанду 6 квітня 1848 р., її автори інтерпретували заяву цісаря про бажання визнати і шанувати польську народність як готовність до скасування трактатів про поділ Речі Посполитої та відродження її як єдиного цілого — кінцевої мети авторів петиції, а з уст лідерів польського руху не раз лунало гасло «Хай живе Польща в її давніх кордонах!». Намагаючись залучити на свій бік народні маси, Центральна Рада Народова в умовах усе більшого невдоволення панщинною системою звернулась із закликом до шляхти негайно звільнити селян від панщини. Проте шляхта, не бажаючи втрачати своїх привілеїв, переважно не реагувала на цей заклик. За таких умов австрійський уряд, зважаючи на соціально-економічну невигідність примусової праці кріпаків і намагаючись не допустити переростання хвилювання селянства у повстання та нейтралізувати можливий вплив на нього польського ліберального табору, розпорядився скасувати панщину. 22 квітня 1848 р. було оголошено циркуляр губернаторства про скасування з 15 травня панщини в Галичині, на кілька місяців раніше, ніж у всій монархії. Проте хоч цей захід і запобіг селянському повстанню, він, будучи половинчастим, не вніс у ряди селянства заспокоєння, на яке сподівались реформатори. Незабаром Галичина стала ареною нових соціальних конфліктів на селі.

В умовах складного сплетіння етносоціальних суперечностей розгорнулася гостра суспільно-політична боротьба. Таборові монархістів, який представляли австрійська бюрократія та військові, підтримувані найзаможнішою частиною шляхти, протистояв широкий фронт антиурядових сил: ліберальна шляхта, інтелігенція та простий народ. Проте у ході подій між ними поступово наростали суперечності. Ліберальні кола, будучи прихильниками реформ і легальних методів, всіма силами намагалися підпорядковувати собі активність мас і спрямовувати її в мирне русло. У той же час народні низи, зацікавлені в радикальній ломці абсолютизму і в послідовному здійсненні демократичних перетворень, готувалися до радикальних дій. Такі настрої намагалися врахувати польські демократи, сили яких значно зміцніли за рахунок прибулих з еміграції представників Демократичного товариства на чолі з В. Гельтманом, які стояли за радикальні дії.

У перші місяці революції на польські громадські кола найбільший морально-політичний вплив мала Центральна Рада Народова, яка налагодила співпрацю з новоствореними з наданням конституційних свобод товариствами: приватних службовців, громадян усіх ремесел, підмайстрів та ін., які делегували до її складу своїх представників. Рада утворила філії на місцях, які, перебуваючи під впливом шляхти, надавали їй матеріальну допомогу. Друкованим органом Ради стала «Gazeta Narodowa», яка виходила від 19 квітня 1848 р. (спочатку під назвою «Rada Narodowa») за редакцією Я. Добжанського і стала найпопулярнішим польським часописом.