Проект «Україна». Австрійська Галичина
- Автор: Литвин Николай Романович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7612-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». Австрійська Галичина». Краткое содержание книги:
У Галичині реалізовували цей курс насамперед губернатори Ф. Гауер (1815–1822), Л. Тааффе (1823–1826), А. Лобковіц (1826–1832), генерал-губернатор, ерцгерцог Фердинанд д’Есте (1832–1846), надзвичайний надвірний комісар Р. Стадіон (1846–1847) й губернатор Ф. Стадіон (1848), бургомістри Ф.-А. Лоренц, Й. Гоме (1825–1842), Е. Ґерард фон Фестенбурґ (1842–1848) та підвладні їм бюрократичні структури. У 30-х — першій половині 40-х рр. на перший план в чиновницько-управлінському апараті висунулися президент губернаторства Ф. Кріґ (1831–1847) та директор львівської поліції Леопольд фон Захер-Мазох (1832–1848), яких тогочасна громадська думка наділила негативними ознаками запопадливих речників анахронічного меттерніхівського режиму. Про життя та діяльність останнього поліцейського і письменника у центрі Львова нині нагадує однойменне стильне кафе і жартівлива вулична скульптура, відкриття якої певний час блокувала міська влада.
Після перетворення 1867 р. Австрійської монархії на Австро-Угорську її урядові кола надали Галичині статус автономної провінції, щоправда, на умовах, які забезпечували перевагу в адміністрації польських дідичів (поміщиків). Відповідно до запровадженої там виборчої системи, їхнім представникам належала більшість у повітових адміністраціях та Галицькому крайовому сеймі (150 осіб), який функціонував з 1861 по 1914 р. Його організаційним попередником був Галицький становий сейм, що скликався у Львові в 1782–1790 і 1817–1845 рр. Губернатори очолювали Галицький становий сейм, що формувався не на основі виборів, а призначення цісарем. Він запам’ятався сучасникам не лише патетичними натяками цісареві, патетичністю свого виконавчого органу — станового відділу, але й помпезними балами за участю князів, баронів, графів, представників шляхти і єпископату.
Галицьким сеймом керували маршал і віце-маршал, яких імператор призначав з числа послів. Як правило, віце-маршалом ставав українець, зазвичай єпископ або митрополит, тому сейм урядував двома мовами — польською і українською. Сесія розпочиналася з урочистих богослужінь у костелі й церкві, які відкривав маршал. Посли мали право на інтерпеляцію (депутатський запит), петиції та протести. Загалом школу Галицького сейму пройшли дві сотні українських депутатів.
Найбільший за площею в Австрійській імперії коронний край проіснував майже сто п’ятдесят років, аж до розпаду Дунайської монархії у Першій світовій війні. Для когось він був українським П’ємонтом, а для когось — периферією центру, чи центром периферії.
Феодосій Стеблій
© Ф. Стеблій, 2016
1848 рік. «Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу»
У 1848–1849 рр. у більшості європейських країн відбулися суспільно-політичні потрясіння, які стали складовою частиною останньої великої революції класичного типу загальноєвропейського масштабу, котра завершила розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби в Європі. Завдяки революції майже повсюдно було покінчено з панщиною та різними формами середньовічної залежності селян, що зумовило вперше в історії широку участь народних мас в політичному житті та демократизацію суспільно-політичного процесу. В європейських країнах розпочато формування громадянських суспільств.
Невід’ємною складовою частиною революції стали визвольні рухи поневолених народів Східної і Центральної Європи. Звідси пішла назва революції як «Весни народів». В ході революції у цьому регіоні в деяких випадках знайшла свій вияв тенденція до боротьби за національні конституційні держави, побудовані на ліберальних засадах. Це було характерне для німців та італійців, які, крім того, змагали до національного об’єднання своїх земель. За відродження власної державності боролися угорці та поляки, частково чехи. Словаки, серби, хорвати, словенці, українці, румуни домагалися щонайменше національної автономії як першого кроку до національно-державницького самоствердження. У підавстрійській Галичині центром бурхливих подій став Львів. Падіння абсолютизму і проголошення Австрії конституційною монархією установчою грамотою від 25 квітня 1848 р., декларування демократичних свобод (свободи особи, совісті і віровизнання, друку, зборів, організацій і т. ін.), гарантування усім народам монархії непорушності їх національності та мови, обговорення в загальноімперському парламенті (рейхстазі) проекту перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй породили серед населення Галичини великі надії, стимулюючи значне пожвавлення національних рухів й набуття ними політичного характеру.