Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Шартреза розчулює моя реакція:
— Значить, ти ще недостатньо випила. Треба пити далі, але сміливіше! Не задовільняйся одним ковтком, пий до дна. Так президент Республіки розпочинав свій день. Це напій лідерів, який дарує лідерські ідеї.
Я його більше не слухаю, раптове бажання блювати квапить мене випити води, щоб розбавити цю диявольську речовину, що каламутить тіло й розум.
10. Відмінності між котами і людьми
Коти і люди по-різному сприймають світ.
Наприклад, у їжі: кіт їсть тоді, коли голодний, а людина їсть, коли настає час сніданку, обіду чи вечері. Таким чином, кіт може їсти десять разів на день або взагалі не їсти, а людина завжди їсть тричі, навіть якщо не голодна. За тією ж логікою, кіт перестає їсти, коли його шлунок наповнений, а людина за звичкою далі їсть. Коли людина споживає солону, солодку та жирну їжу, її мозок отримує задоволення, яке не має нічого спільного із ситістю. Вигляд, колір чи навіть ціна продукту можуть викликати бажання з’їсти його, хоча тіло не має в цьому жодної потреби.
У людей та котів також різна добова активність: людина активна вдень і відпочиває вночі, а кіт активний тоді, коли хоче, і відпочиває тоді, коли втомиться.
Все вказує на те, що людина часто хворіє, бо погано харчується і дуже втомлюється, а кіт має звичку слухатися своїх справжніх потреб, тому живе у гармонії з тілом.
Тепер перейдемо до чуттів. Люди й коти по-різному користуються ними.
Скажімо, слух у людей значно слабший. Якщо кіт чує ультразвук до 50 000 герц, то людське вухо обмежене до 20 000 герц.
А нюх у котів у сорок разів чутливіший, ніж у людей: щонайменше 200 мільйонів котячих нюхових рецепторів проти 5 мільйонів людських!
Якщо говорити про зір, то в людей поле зору становить 180 градусів, а у котів 280 градусів, не кажучи вже про те, що люди не бачать у сутінках. У людей, на відміну від котів, немає третьої повіки, так званої «миготливої перетинки», — тонкої прозорої плівки, розташованої в передньому куті ока (вона дозволяє відфільтровувати сонячні промені, оберігаючи око).
У котів є Якобсонів орган. Він дозволяє відчувати запахи шляхом скорочення спеціальних біологічних отворів, завдяки чому аромати піднімаються по двох трубках, розташованих позаду різців.
Коти також вловлюють найменші вібрації повітря, а в людей немає вібрис, тому вони сприймають лише звуки та зображення. Будь-яка безгучна подія в них за плечима лишається поза їхньою увагою, — не те що у котів!
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
11. Похмілля
Не знаю, як ви, а я не створена для шампанського. Цей напій лідерів серед людей нагородив мене вчора ввечері лише головним болем та розладом шлунка на кілька годин. Я навіть зірвалася на лапи серед ночі. Здається, музичне у поєднанні з гастрономічним мистецтвом має кепський вплив на мою травну й нервову системи.
Прокинувшись, я вже не змогла заснути, тож вирішила вийти з кімнати органіста собору Паризької Богоматері (де я сплю на моїй служниці, як на теплій грілці). Спускаюся сходами собору і виходжу надвір.
Там я мерщій дзюрю, щоб позбутися підозрілої рідини.
Самотньо тиняюся порожнім у цей пізній час островом Сіте. Обмірковую, як сильно нам пощастило з добре захищеним притулком, де коти можуть спокійно готуватися до періоду «постлюдства».
Можливо, настав час переглянути свою позицію стосовно двоногих і почати носити одяг. Мені це завжди здавалось помилкою, але цей спосіб поведінки напевне відіграв значну роль в успіхах людського роду.
Хочу пити. Потрібно знайти чисту воду, щоб послабити шкідливий вплив шампанського і прочистити кишківник. Здається, я бачила фонтан у метро.
Я наближаюся до входу, спускаюся сходами вниз і наштовхуюсь на невеличкий фонтан, який можна ввімкнути, натиснувши на ручку. Це я вмію. Нарешті п’ю.
Раптом лунає дивний звук. Я повертаю ліве вухо (те, що краще чує) на той звук в надії зрозуміти, звідки він. Здається, наче хтось шкребе по каменю. Звук протинає тишу і знову зникає. Потім відновлюється. Без сумніву, він долинає знизу, від ескалатора.
Я спускаюся сходами донизу повільним і тихим кроком, підходжу до цегляної стіни, яку наші слуги люди збудували при вході на станцію для захисту. Переривчастий звук, якесь шкряботіння. Щось, гостре й важке шкрябає цегляну стіну, створюючи рівномірний пронизливий звук.