Необхідні речі

– Канєшно, малий. – Бере картку. – Тебе як звати?

– Браян, сер. Браян Сіґвін.

Чирк-чирк-чирк по картці. Магія: карбований вогонь.

– Хочеш бути бейсболістом, як виростеш, Браяне? – Запитання звучить ніби механічна декламація, він говорить не відриваючи погляду від картки, яку стискає в здоровенній долоні, щоб мати змогу писати своєю невдовзі знаменитою лівицею.

– Так, сер.

– Відточуй основні прийоми. – І віддає картку.

– Так, сер!

Але він уже йде геть, тоді переходить на лінивий біг свіжоскошеною травою в бік майданчика для пітчерів, а його тінь снує позаду…

– Браяне? Браяне?

Довгі пальці клацали йому під носом – пальці містера Ґонта. Браян виринув із видива й побачив, як містер Ґонт із цікавістю споглядає його.

– Браяне, ти тут?

– Вибачте, – промимрив Браян, почервонівши.

Він знав, що мусить повернути картку, віддати її й ушиватися звідси, але не міг з нею розлучитися. Містер Ґонт знову заглядав йому у вічі – просто в голову, здавалось, – і Браян знову не мав сили відвернутися.

– Отже, – м’яко промовив містер Ґонт. – Скажімо, Браяне, що ти таки покупець. Припустімо. Скільки б ти волів заплатити за картку?

Браян відчув, як безнадія кам’яним обвалом давить йому на серце.

– Усе, що в мене є, це…

Ліва долоня містера Ґонта злетіла догори.

– Ш-ш-ш! – грізно прицитьнув він його. – Язика прикуси! Покупець ніколи не має права казати продавцеві, скільки має! З таким же успіхом можна просто вручити йому свій гаманець і на додачу ще й кишені на підлогу вивернути! Як не вмієш брехати, то сиди тихо! Це перше правило чесної торгівлі, Браяне, хлопчику мій.

Його очі такі великі й темні. Браянові здавалося, ніби він у них плаває.

– На цю картку є дві ціни, Браяне. Половина… й друга половина. Одна половина – гроші. Друга – завдання. Розумієш?

– Так, – промимрив Браян. Він знову відчув себе десь далеко – далеко від Касл-Рока, від «Необхідних речей», навіть від самого себе. Єдина реальна річ у цій далечині – це широкі темні очі містера Ґонта.

– Грошова ціна за цю підписану картку Сенді Коуфекса 1956 року – вісімдесят п’ять центів, – повідомив містер Ґонт. – Як гадаєш, це чесно?

– Так, – підтвердив Браян. Голос був далекий і крихітний. Він відчув, як зменшується, зіщулюється… й наближається до точки, в якій чітка пам’ять перестане діяти.

– Добре, – схвалив пестливий голос містера Ґонта. – Поки що наші торги йдуть чудово. Що стосується завдання… ти знаєш жінку на ім’я Вілма Джерзик, Браяне?

– Вілму, звісно, – промовив Браян із кромішньої темряви. – Вона живе з іншого боку нашого кварталу.