Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Сібеліус, або Ян, як я вже подумки став його називати, був по духу глибоко національним композитором, написано в енциклопедії; інакше кажучи, його музика — це сама Фінляндія, звичайно, це одне і те саме тією ж мірою, якою музика може бути країною, що, звісно, цілком можливо; і ще в енциклопедії написано, що Ян створив типово фінську музику — музику, в якій відбилася фінська душа, а це саме те, що хочемо зрозуміти ми — я та мої читачі, саме це ми й хочемо передати якомога швидше. Та всі диски Сібеліуса, виявляється, видані і знаходяться на руках. Норвежці вкрай захоплені Сібеліусом, його диски йдуть нарозхват, і кожен норовить поцупити їх додому. Мені вже й самому кортить послухати музику Сібеліуса. Не можу пригадати, чи чув я її раніше, але впевнений, що чув по телевізору, та по телевізору музика гірше сприймається, заважає картинка, вона відволікає, тому враження плутаються. Між тим, я весь час тримаю навушники увімкненими, але по каналу класичної музики норвезького радіомовлення без кінця транслюють Брамса, і Генделя, і Вівальді, і романси якогось типа, якого начебто звуть Мендельсон-Бартольді. Мені здається, що вони його самі вигадали, так і чую, як вони говорять між собою: «Треба й нам, радіожурналістам, іноді повеселитися», а якщо він все-таки існує або колись існував, він, без сумніву, був гомиком, подумав я і, подумавши так, виказав себе з головою — он які у мене забобони! Адже якщо міркувати тверезо, то бути гомосексуалістом — не злочин, а його музика — сама ніжність, та кому потрібна ніжність, коли слухачі, тисячі слухачів, з нетерпінням чекають Сібеліуса, вимагають Сібеліуса, бо Сібеліус — це скандинавська музика. Гаразд, фінська, але ж фінська — це теж скандинавська, бо фінське — це і скандинавське, а скандинавське виражає наші скандинавські душі, ми всі, як я розумію, впізнаємо себе в цій музиці, для того й оплачуємо ліцензію, щоб завжди, щодня впізнавати себе, стверджуватися у своїй самобутності, а якщо в нас хочуть зміцнити німецькість, то краще вже відразу оплачувати ліцензію німецького радіомовлення, хоча я навіть не знаю, як воно називається, проте не в цьому справа — справа в тому, що радіослухачі не отримують того, що їм потрібно, а нас все одно змушують платити за ліцензію. Це стане в нагоді для замітки в розділ читацьких листів.