Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима)
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Спілка письменників України, фонд Літературна скарбниця, культурний центр Світовид
- ISBN: 5-7038-0370
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима)». Краткое содержание книги:
(Анотація станом на рік виходу — 1994-й)
Молодий поет із Чернігівщини яскраво заявив про себе талановитими творами у другій половині 80-х.
Нова його збірка — переконливе свідчення творчого зростання автора, плідного осмислення традицій і модерної поезії, й національного фольклорного набутку.
Молодий поет із Чернігівщини яскраво заявив про себе талановитими творами у другій половині 80-х.
Нова його збірка — переконливе свідчення творчого зростання автора, плідного осмислення традицій і модерної поезії, й національного фольклорного набутку.
Перейти на страницу:
IV
Мислення також існує завдяки подиху.
Якщо ти прибереш цю ілюзорну стіну
поміж мисленням і подихом,
якщо ти знешкодиш мову,
тоді, коли чистий подих і чисте мислення
зіллються,—
тоді щезнуть припущення,
невпевненість і недовіра до себе,
а буде дійсність, одночасна з тобою,
і ти — одночасний з дійсністю,
і ти будеш дійсністю.
Тіло твоє бути повинно
сяйним безмірно, як тіло троянди,
чисте в доцільності.
Воно цілком позбавлене зайвини.
Воно сильне, пружне і струнке.
Тіло троянди прекрасне
і чарує своєю єдністю, — неможливо сказати,
де тіло троянди,
а де вона сама.
На кожне порушення нікомуненалежності
тіло відповідає болем.
Люди дуже люблять завдавати біль;
муки подібних їм і неподібних
приносять людям насолоду;
що більші муки, то більша насолода;
що більша подібність жертви до людей,
то більше вони радіють, —
це ще один спосіб їхнього задурманення.
Тому ніколи не уподібнюйся людям.
Їм дуже цікаво мучити смерть,
присутню в тілі;
ця цікавість і насолода
виникають з великої ненависті людей
до нікомуненалежності іншої істоти
і до її смерті.
Тому мертва істота для них нецікава.
Зів'ялу троянду вони викидають
на смітник.
Дехто з людей знаходить втіху
в муках свідомості іншої істоти,
і таких більше, ніж тих,
хто кохається в муках її тіла.
Йдеться не про перемогу
над муками власного тіла,
а про перемогу над свідомістю людей.
Бо все це для них є грою, —
і боротьба, якої вони прагнуть,
і муки, і проникнення за межі
чиєїсь нікомуненалежності, —
все це для них тільки забава.
А коли з-за тих меж
раптом дихне на них вогонь всеспалюючий;
а коли збагнуть вони,
що це вже не гра,—
тоді вони втікають, не озираючись,
тоді вони плачуть і скаржаться іншим людям
на той вогонь,
і бояться повертатися туди,
і мріють про одне,—
як вогонь знищити.
Ось чому треба уникати людей,
як роблять це звірі, боги і птахи.
V
Довкола блукає безліч ловців твого розуму;
течуть брудні потоки брехні;
довкола сіті ілюзії, яка хоче належати всім
і всіх хоче мати своїми.
Варто один раз напитися з цих калюж,—
і ти вже отруєний,
і ти мислиш, як людина,
так само безмежно гордий
зі своєї задурманеної свідомості,
і відчуваєш рабську єдність
з натовпом нечесних, недобросовісних
гравців,
спільний напрям думок,
одностайність висновків,
любов до всього людства без винятку,
не усвідомлюючи, що ти просто п'яний
і впав дуже низько.
Недобросовісність,
відсутність культури духу та мислення
витворили огидний світ,
у якому існує людина.
Все дійсне для неї є страшним і небажаним,
а в першу чергу — смерть.
Почуття страху перед людьми
або перед нічим,
почуття турботи ні про що,
або про все зразу,
або про те, що не є конче потрібним
для дійсного існування,
недостовірність ілюзії,
яка є життєвим середовищем людей,
і подібне,—
все це перетворило
просту і прекрасну дійсність
на кошмар божевільні,
де є найрізноманітніші вияви
одної-єдиної хвороби
і немає жодних ліків,
крім тих, які заспокоюють
чи присипляють,
тим самим відбираючи
останню можливість порятунку, —
шлях до дійсності.
В'язниця, божевільня, смертна кара, —
ось кілька винаходів людини,
які мають свідчити про чистоту її розуму
та любов до ближнього.
Ти не граєш в людські ігри.
Ти не знаєш їхніх правил.
Вони тобі просто нецікаві.
Ти зберігаєш нейтралітет
і незайманість.
Ти не можеш бути суддею в цих іграх,
не знаючи і не бажаючи знати їхні умови
Єдине, що виграють люди в своїх іграх,—
це твою огиду до них.
У людей немає такої гри,
в якій ти захотів би взяти участь.
Троянда не грає.
Троянда не має маски.
Троянда не має ролі.
Троянда не має,—
вона є.
Перейти на страницу: