Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима)
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Спілка письменників України, фонд Літературна скарбниця, культурний центр Світовид
- ISBN: 5-7038-0370
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима)». Краткое содержание книги:
(Анотація станом на рік виходу — 1994-й)
Молодий поет із Чернігівщини яскраво заявив про себе талановитими творами у другій половині 80-х.
Нова його збірка — переконливе свідчення творчого зростання автора, плідного осмислення традицій і модерної поезії, й національного фольклорного набутку.
Молодий поет із Чернігівщини яскраво заявив про себе талановитими творами у другій половині 80-х.
Нова його збірка — переконливе свідчення творчого зростання автора, плідного осмислення традицій і модерної поезії, й національного фольклорного набутку.
Перейти на страницу:
ПРОБУДЖЕННЯ
Повертається зір
повертається слух
повертається свідомість
чиста як вранішній сніг
Бог переміг
я ніколи не думав
що поразка може бути
такою бажаною
так довго очікуваною
такою здійсненною
може це тому
що я й не вірив ніколи
по-справжньому
так як оце тепер
уранці
запалюючи
нову сигарету
замість свічки
дістаючи новий аркуш паперу
чистий ніби здобута поразка
ніби повернена свідомість
так-так — ніби вранішній сніг…
* * *
І чи було те літо що вимагало птахів
закинувши свою патлату голову
кудись у верховіття —
у недосяжні руки
І чи розказували двічі
історію дахів??
за валом продаю моря
разом з ваалом
І чи журились як вінчалася земля
в своїх нуртуючих соборах
при ксьондзах та своєму ритуалові
при нетутешніх глядачах отам —
за валом голубим
де списи прапори й вітрила
де літо на білесеньких ослонах
барвисте доміно розклало?
А над червоними дахами Бог розгортає
недочитаний кобзар
зерна бджоли і ранку
1980
* * *
ранкове передмістя сну про тебе
вертаюся до брами — і назад
Бог загорта не дочитавши небо
і кілька слів упало в білий сад
і кілька солов'їв із інеєм на крилах
течуть у гнізда втомлено мовчать
неповерненна незбагненно світла
і неминуча наче та печаль
і сходить сонце Боже як це просто
і вигорає місто до землі
і вже прокинувшись
усе ще чую постріл —
це знак це повернулись кораблі
* * *
Тебе узяла рання рана — любов. Усього взяла.
За живе.
Не заживе, вона стримана і осяянна.
Місяць пливе.
Не покажи! Не скажи ні отцю, ні синиці,
нікому,
в сірий цей час, у зимовий цей час,
золотий…
Рана взяла. Ходиш нею, мов кинутим домом —
без води, без гардин, без мети.
* * *
мій друже мій вечірній ти вже сивий
а я все сам — ні звір ані той бог
і час уже збиратися на жнива
а я отак нічого й не посіяв
і ми не вдвох
біжить їжак іде юнак сміється діва
хитається в очах зеленогривий світ
мені так гірко
гірко? дивне диво
у найлютіше літечко із літ
* * *
Ти втретє цього літа зацвітеш
такою квіткою — тендітною, п'янкою.
Кімната втратить риси супокою,
бо речі перейдуть у твій кортеж.
Обернеш пил на срібло і кришталь,
наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни,
ти — даль, і подолаєш іншу даль.
В людей уже нема своїх святинь.
Ти можеш стати першою, одначе,
знай: біля тебе жоден не заплаче,
і пам'ятай: два дні всього цвісти.
* * *
Смішних провінціалів
і жести королів
ми досить вірно грали
перед порожнім залом
напередодні зим
аплодували кожному
хто міг прийти сюди
на вулицях порожніх
жили криштальні пси
не залишали сліду
прозорі і тривожні
і зовсім не питали —
це можна чи не можна
є ще яскраві згарища
незатишних афіш
мій день чому ти хмаришся?
ми грали та не гралися
і ролі залишилися
все ті ж
1980
* * *
в отих вазонках росли канарки
вазонки стояли на сходах
покинутого дому
їх поливали водою з криниці
за канарками полював чорний кіт
а може білий не бачу різниці
і от одного разу
коли ми досліджували нутрощі
віолончелі
(там було достобіса цікавих речей:
кубик Рубіка книги і гільзи)
так от саме того разу
чорний або білий кіт
заплакав
смішно втираючись
брудними лапками
Перейти на страницу: