Щоденник сотника Устима
- Автор: Бобрович Валерий
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-53-5
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Щоденник сотника Устима». Краткое содержание книги:
Постійних постів, ані наших, ані противника, на ній не було. Та час від часу з’являвся бродячий загін і починав нам набридати, обстрілюючи з гори. Вогонь вели поодинокими пострілами з автомата по всьому, що рухалося, включаючи кіз і собак. Снайпер, на щастя, був недосвідчений, але нерви псував, і зрештою хтось на кулю таки мав натрапити. Так воно і сталося. Користуючись моєю відсутністю, стрілець Дубецький вирішив розважитись, щоправда, вибрав для цього досить оригінальний та ризикований спосіб. Він викрикував у бік імовірного розміщення снайпера різні образливі речі й потім перебігав під вогнем від укриття до укриття. Кулі цвохкали в нього під ногами. Сховавшись, він і далі дражнив снайпера, доводячи його до сказу. Ці екстремальні розваги закінчилися хвилин через п’ятнадцять - куля таки влучила йому в праве стегно, пройшла під шкірою та вийшла зліва, розваливши йому півдупи. Майже місяць у тбіліському шпиталі йому довелося пролежати на животі. Найнеприємніше було для нього в цій позі задовольняти свої фізіологічні потреби.
Тому, щоб уникнути отаких «козацьких» розваг, за наказом курінного я посадив спостерігача, попередньо давши йому цінні вказівки. Зокрема, вночі ніколи не можна дивитись на багаття й інші джерела яскравого світла - нічний зір від цього різко притупляється, потрібен час на його відновлення. Якщо все-таки виникає потреба спостерігати за подіями в районі багаття, краще робити це через дірочку, використовуючи при цьому будь-який великий ґудзик. Цей самий спосіб є ефективним за необхідності дивитися проти сонця або на предмет посеред блискучого снігу. До того ж, дірка в ґудзику діє як лінза в окулярах, роблячи зображення чіткішим.
Проводячи спостереження в лісі, треба відрізняти природні шуми від штучних. Треба враховувати, що треновані люди пересуваються в лісі, прикриваючись вітром. Особливо за його поривів, що маскують шум кроків; а коливання довгих гілок приховують рухи людини в камуфляжі, що перебігає дрібними різкими уривками в такт коливанню гілок. Треба пам’ятати лісову особливість: ліс заспокоює, послаблює контроль, увагу, присипляє пильність. У лісі слід зосереджуватись на деревах, кущах - дивитися поза них. Інакше проґавиш реальну небезпеку. Не забувай, виявити присутність в даній місцевості людей можливо не тільки за допомогою спостереження, а й за допомогою прослуховування. Відомо, що 7 відсотків інформації про зовнішнє середовище людина отримує через слух. В екстремальній ситуації, надто в лісі, значення слуху зростає. Слух - найуніверсальніший засіб пошуку, бо, на відміну від зору, охоплює всі сторони горизонту, а не одну тільки вузьку, видиму його частку. Задля більшої ефективності пеленгації, для підвищення чутливості слуху, до вуха бажано приставляти скручений кульком аркуш паперу або прикладати складені рупором долоні. Зафіксувавши штучного походження шум, треба негайно повернутися до нього обличчям та, зафіксувавши напрям на звук, прив’язати його до добре розрізнюваних орієнтирів - поодинокого каменя, скелі, окремо стоячого дерева. Одночасно слід посилити в цьому напрямі й візуальне спостереження.
За кілька днів спостережень ми таки виявили двоповерховий будинок, добре замаскований лісом.
Найімовірніше, він використовувався противником як база. Так підказувала мені інтуїція. «Довіряйте інтуїції, - завжди радив курінний Устим, - пам’ятайте, наші очі бачать більше, ніж ми усвідомлюємо, наші вуха чують більше, ніж нам здається. Дехто називає це шостим відчуттям».
Наступного дня, взявши з собою автоматника й приблудного собаку, рушили на гору. Перед виходом підігнали спорядження - пострибали, посмикали ремінці. Начебто все в нормі, нічого не гримить. Хай як було страшно, бо все-таки ліземо до вовка в пащу, - я посміявся б над такими просто-таки кіношними приготуваннями. Та посміємося потім, якщо буде кому сміятись.
Нарешті підійшовши до будинку, ми наштовхнулися на колючий дріт - у такий спосіб місцеві селяни захищають свої городи від диких тварин. Перекинули через огорожу собаку, згори на дріт накинули плащ-намет і перелізли самі. Цей пес - добре тренований курцхар, незамінний у розвідці в лісі собака, - повернувшись у напрямку будинку, тихо загарчав. Стало ясно - в будинку чужі люди. Залишивши стрільця прикривати головний вхід, я тихо обминув будинок, підстрибнув, підтягнувся і заліз на терасу, що тягнулась уздовж усього другого поверху. Найбільше боявся, що не витримають, обваляться гнилі балки. Тихенько підкрався до вікна.
У приміщенні точилася жвава розмова, рясно пересипана матюками. Грузини майже не вживають мат, та й у нас російська лайка суворо заборонялась. Крім суто естетичних причин, ще й тому, що в лісі часто стріляють на голос. Тож національна приналежність співрозмовників не викликала сумнівів.
Коли так - висмикнув кільце, полічив до двох, і Ф-1 полетіла у вікно. Відірвані вибуховою хвилею двері просвистіли над головою, мало не зачепивши стрільця, що підбіг до будинку. Ведучи автоматний вогонь, ускочив до будинку. На тлі вікна в диму і піднятій пилюці я побачив силует людини й останньою чергою різонув по ньому. Він плавно завалився назад в кімнату. У те, що залишилося від дверей, влетів захеканий автоматник. Розумний пес завбачливо залишився внизу.
У кімнаті кисло пахло вибухівкою. Перекинуто догори ніжками ліжка й стіл. На підлозі - чотири фігури, двоє виявляють ознаки життя. Нас здивувало, що на поясах у всіх були прилаштовані кайданки (наручники). Ними й закували тих, хто залишився живий.
У нагрудних кишенях знайшли посвідчення. Оце так! Ризький ОМОН! Наскільки мені відомо, вони залили за шкуру прибалтам багато сала. Тепер, виходить, перебралися сюди.
У цей момент по вікнах бризнули автоматні черги. Ми вискочили з будинку, витягнувши з собою обох омоновців. Щільність вогню засвідчувала, що стріляло чоловік 10 - 12. Поки що нас прикривав будинок, від якого аж тріски летіли. Я пригнув до землі автомат стрільця.
- Ти що, здурів? Ніколи не варто висовувати голову, якщо її можуть одразу відкрутити. Щойно почнемо стріляти, вони одразу зрозуміють, що нас лише двоє. Тоді кінець.
Омоновці лежали мовчки. Це були люди, які нікого не щадили й добре розуміли, що марно просити пощади. Забрати їх з собою ми не могли, залишити живими - теж. Вони найманці-карателі, у яких руки по лікоть у крові. Та серце мого стрільця здригнулось.
- Що хочете робіть, пане хорунжий, але полонених розстріляти не можу.
- Добре, - кажу, - забирай собаку й тікай. Я наздожену.
Але нікого було забирати: розумний пес уже визирав із-за дерева, чекаючи нас із того боку огорожі.
- Ну давай, наздоганяй свого Сірка, - я підштовхнув стрільця в спину.
За півгодини я наздогнав їх уже в лісі. Він поглянув на мене й усе зрозумів.
Обстріл нашого табору припинився.
Ройовий Рута
Дорога прострілювалася важкими кулеметами. Росіяни квапливо перетягували вогневі засоби з інших ділянок. З’явилися перші поранені. Поранили першого й другого номерів нашого кулемета. Їх відправили в тил. Серед союзників було кілька вбитих. Аби виправити становище, комбат наказав: «УНСО, вперед!»
У нас була можливість прорватись через обстрілювану ділянку дороги, але це призвело б до значних втрат. Після тривалої суперечки сотнику вдалося переконати союзників у доцільності нашого плану. Після того, як ми отримали свободу дій, загін лісом обминув Шрому.
Ми вийшли до урвища висотою метрів 200. Ані росіяни, ані грузини не могли собі уявити, що тут може спуститися непомітно більш-менш значний підрозділ, тим паче спустити боєприпаси й інше військове обладнання, тож якогось серйозного спостереження за цією ділянкою не велось. На мотузках спустилися вниз самі та спустили озброєння й боєприпаси. Було ще темно, тож зробити це було нелегко, але, на щастя, обійшлося без жертв. Внизу ми опинилися на відстані 40 - 50 метрів від російських окопів. Заборонено було палити й розмовляти.
У горах світанок настає зненацька, немов хтось крутить ручку реостата. О 5 годині 10 хвилин сонце визирнуло з-за гір і залило все навкруги своїм світлом. У той самий час пролунала команда: «Гранатами вогонь!» Даремно навіть намагатися змалювати картину майже одночасного вибуху 46 гранат Ф-1 (довідка: граната Ф-1 теоретично дає розлітання осколків до 200 метрів, практично - на відстані 50 - 60 метрів змітає все живе).