Тайна вечеря
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01235-0
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайна вечеря». Краткое содержание книги:
Роман «Тайна вечеря» присвячений трагічним подіям 1937 року на Україні. В ньому читач познайомиться з цікавими психологічними спостереженнями і дослідженнями політичного лицемірства, яке межує з повною аморальністю, із сміливим розвінчуванням безапеляційного цинізму, що згубив мільйони людських життів.
Проте Євген Прокопович волів не думати про те. Майже двадцять літ минуло, як оселився в Києві,— два десятиліття чистої біографії: «починав» як дрібний конторський службовець, тепер — табельник заводу, що виготовляє цвяхи; ледь не робітник, гегемон; випиваючи після зарплати кілька чарок, Євген Прокопович іноді починав куражитись: мовляв, він — господар країни. Але в якій компанії дозволити таке, знав достеменно. Якщо з дядьком Кирюшею, сусідом по двору, або теслею Пилипом — будь ласка, вони вважають його верстатником, як і самі. Коли ж на двір виходить отой молодик з трьома шпалами — зась. Ліпше помовчати, з енкаведистом Євген Прокопович вітався ввічливо, навіть знімав кашкета, демонструючи найвищий ступінь пошани.
А розібратися — перед ким гне спину? Перед бидлом і сучим сином, пронозою, як був хамло, хамло і залишиться.
Усі в дворі знали, що той Сокирко — селюк з-під Фастова, комсомольський активіст, просто доля вихлюпнула на поверхню. Певне, про Пушкіна тільки чув, в театрі буває лиш на їхніх комуністичних засіданнях, а носа дере, сусідам посміхається поблажливо, наче справді пуп землі.
Хоча, коли розсудити по-нинішньому, таки пуп. Приблизно жандармський ротмістр чи трохи менш, як перевести на старий табель про ранги. От що-що, а на жандармських чинах Євген Прокопович розумівся.
Боже мій, як давно і як порівняно недавно це було! Хто знає, що якийсь там табельник цвяхового заводу Євген Прокопович Черняк обіймав посаду товариша прокурора судової палати у такому великому й чудовому місті, як Вільно? Товариш прокурора в неповні тридцять! Перед ним відкривалась блискуча кар єра — бути б йому не лише прокурором — обіймати високу міністерську посаду в самому Петрограді, їздити в автомобілі й мати не одну кімнатку без зручностей, а простору, справді панську квартиру.
Євген Прокопович і тепер, розм’якнувши після першої чарки, згадував з Танюшиком їхнє тодішнє помешкання: п’ять великих кімнат, обставлених різьбленими дубовими меблями; а ще — літня литовка-покоївка Кристина в білому фартусі, службова прольотка, в якій щоденно відвозили його до судової палати.
А тепер в автомобілі їздить хамло, яке вилізло до Києва з-під Фастова. Учора ввечері в дворі розповідали, що за енкаведистом приїхала «емка», і Євген Прокопович мимоволі скреготнув зубами, уявивши цю мерзенну картину.
Танюшик дістала з шафи парадний піджак Євгена Прокоповича. Єдиний пристойний піджак з чудового дореволюційного шевйоту, щоправда, трохи старомодно пошитий, але Євген Прокопович себе в сучасному костюмі не уявляв — куценький піджачок і широкі штани-кльош, як у матросні… Тьху, дивитися гидко…
Танюшик уже двічі чи тричі церувала обшлаги піджака. Ганьба! Раз — носити поцеровані речі, два — Танюшик у ролі кравчині! Колишня відома ледь не на всю Росію зірка оперети Тетяна Власівна Городецька, яку засипали квітами й виносили з театру на руках, церує чоловікові мало не жебрацьку одежу. Євгена Прокоповича пересмикнуло від огиди. Він дістав накрохмалену манишку, пристебнув комір, манишку одягнув просто на нічну сорочку — що вдієш, навіть тепер, коли в магазинах почали з’являтися деякі товари, пристойної сорочки не купиш. Пов’язав краватку в дрібний горошок, осмикнув піджака, подививсь на себе в дзеркало — солідний чоловік років п’ятдесяти, але ще моложавий, чимось схожий на присяжного повіреного, принаймні на старорежимного чиновника середньої руки.
Танюшик глянула на чоловіка просвітлено, перехрестила.
— Не затримуйсь, — попросила, хоч знала, що Євген Прокопович одразу після обідні повернеться. Напередодні була зарплата, й сьогодні в них святковий день. Уже вчора вечеряли з вином: пляшка непоганого на нинішні часи масандрівського портвейну, ароматна шинка й голландський сир. Іще Євген Прокопович купив у гастрономі ікряного оселедця «залом», банку шпротів, півкілограма сухої ковбаси, червоної ікри та пляшку горілки. Він витратив третину зарплати, проте ніскілечки не шкодував. Три — чотири дні після зарплати сім’я шикувала: їли ікру, найсмачніші консерви, купували м’ясо, Танюшик навчилася готувати пристойну печеню та смачні котлети, вони дозволяли собі пляшку — другу марочного вина.