За золотом Нестора Махна
- Автор: Скрипник Олександр Васильович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-88-6
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «За золотом Нестора Махна». Краткое содержание книги:
У другому розділі книги публікуються листи Махна і його бойових товаришів, спогади, свідчення та інші документальні матеріали, які проливають світло на пошуки золота, а також життя і діяльність махновців у еміграції.
Наглядач розм’як і почав жалітися на нужденне життя. А Самуїл йому все підливав, аж доки велика пляшка не спорожніла.
— Якщо пан буде добрий, — нарешті мовив старий єврей, — то дозволить нам ще випрати білизну, бо зовсім потом просмерділась. А ви поки що відпочили б.
Через якихось десять хвилин конвоїр уже міцно спав. Обережно, щоб не розбудити, втікачі витягли в нього з кишені гроші, низку ключів, замкнули зсередини лазню і швидко одяглися. Потім виставили грати й вікно. Надворі вже було темно. Огледівшись, вони не помітили нічого підозрілого. Сплигнули і побігли подалі від в’язниці. Навкруги лише шуміли дерева під вітром, і більше не долинало ніяких тривожних звуків.
— Давай хвилинку перепочинемо, — мовив Іван, — і поговоримо. Нам потрібно розділитися. Удвох іти небезпечно, поодинці у нас більше шансів залишитися непоміченими.
— Тоді давай домовимося, де ми зустрінемось, — запропонував Самуїл.
— Краще всього — в Одесі, — подумавши, відповів Лепетченко. — Я зараз подамся в Бухарест. Заховаюся у когось із своїх друзів, може дістану якісь документи, гроші і тоді вже спробую перейти кордон. У тебе ж ще є одна золота монета, ось візьми ще трішки конвоїрських грошей. Думаю, на дорогу вистачить.
— Іване, а може краще разом підемо? — сумно мовив Самуїл.
— Ні, це небезпечно. Краще поодинці.
— Тоді слухай мене уважно. Як приїдеш в Одесу, у порту запитаєш Самуїла Цукермана. Тобі кожен скаже, де мене знайти. Тільки пообіцяй мені, що обов’язково приїдеш. Адже у нас з тобою такі грандіозні плани.
— Обіцяю.
Похід до Польщі
Діставшись вранці Бухареста, Лепетченко вирішив сховатись і зачекати до ночі, перш ніж іти на квартиру Махна. «Цілком ймовірно, що за квартирою стежать, — думав він. — Краще дочекатися темряви, а то можна і самому потрапити до рук жандармів, і на Нестора біду накликати».
Легкий стук у вікно відразу розбудив Махна. Спрацювала роками вироблена звичка миттєво прокидатися від будь-якого підозрілого звуку.
— Хто там?
— Несторе Івановичу, це я, Іван.
Двері напівпрочинилися, рівно настільки, щоб можна було прослизнути в хату ледь помітною тінню. До сіней із запаленою свічкою увійшла Галина.
— Боже мій, на що ти став схожий, — жалісно мовила вона. — Одні кістки та шкіра. Проходь швидше до кімнати.
— Загаси свічку, — завбачливо мовив Махно, — а то ще хтось помітить. І в темряві поговоримо.
— Краще ходімо на кухню, — заперечила Галина, — його ж нагодувати треба. А вікно ми зараз завісимо.
Лепетченко жадібно їв ще теплий борщ і розповідав про своє перебування у в’язниці та втечу з неї разом із Самуїлом Цукерманом.
— Взагалі-то я спочатку збирався прямувати на Україну, — подякувавши за борщ, продовжував він. — Так уже набридло це собаче життя. Навколо всі чужі, дивляться на тебе, як на якесь нікчемне створіння, кожен так і намагається якнайдошкульніше зачепити. Не можу більше тут. Скільки я передумав за ці місяці. Та без грошей, документів, не знаючи дороги, куди тут поткнешся. Тому й вирішив спершу до вас завітати.
— Зараз тобі і в нас небезпечно лишатися, — перебив його Махно. — Не сьогодні-завтра прийдуть жандарми з обшуком і заарештують тебе. Я думаю, що про втечу вже сповістили у Бухарест. І шукатимуть ретельно. Начальник в’язниці, судячи з твоїх слів, зробить все можливе, аби вас знайти.
Махно на мить замислився. Останнім часом він став помічати, що за ним і за будинком стежать якісь підозрілі типи. Ймовірніше за все, це були агенти сигуранци, яким наказано за ним наглядати. В такому разі вони неодмінно запримітять і Лепетченка.
Ніби вгадавши його думки, Іван мовив:
— Несторе Івановичу, я більше ніж на пару днів у вас не затримаюсь. Знаю, що це небезпечно. Лишень відісплюся, візьму харчів на дорогу, трохи грошей і піду. Тільки порадьте, де і як краще перейти кордон. Дасть Бог, потраплю в Україну, а там що буде. А якщо все обійдеться добре, дістануся Гуляй-Поля, побачу як там живеться. Потім про все напишу вам, може й ви тоді приїдете.
— Давай про це завтра поговоримо, — запропонував Махно. — Тут все набагато складніше, ніж ти думаєш. Галино, постели йому і давайте спати.
Тієї ночі Нестор майже не спав. Розмова про Україну, рідне Гуляй-Поле зачепила його за живе. Він сам не раз думав про повернення додому, але щоразу лише серце краялося від таких думок. Він знав, що зараз це самогубство. Розстріляють і баста. А перед тим ще й показовий суд влаштують. Ні, він такої радості клятим більшовикам не дасть, не дочекаються. Але і в Румунії далі залишатися не можна. Вже не раз представники румунського уряду натякали, що можуть видати його і всіх махновців радянській Росії. Отже, потрібно щось робити.