Від диктатури до демократії
- Автор: Шарп Джин
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Мар’яна Шипош
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Від диктатури до демократії». Краткое содержание книги:
З іншого боку, якщо диктатура вразлива до економічного тиску, або більшість скарг народу мають економічний характер, найкращими методами опору будуть економічні заходи, такі як бойкот чи страйк. Спроби диктаторів експлуатувати економічну систему можуть наштовхнутися на загальні страйки, зниження темпів роботи і відмову ключових спеціалістів співпрацювати з режимом. Вибірково застосовувати різноманітні види страйків можна щодо основних питань у сфері промисловості, транспорту, постачання сировини та розподілу продовольства. Деякі методи ненасильницької боротьби вимагатимуть від людей незвичайної для їхнього повсякденного життя поведінки, наприклад, участі у розповсюдженні листівок, підготовці підпільних видань чи голодуванні. Декому важко вдаватися до таких дій, за винятком крайніх випадків.
Інші методи ненасильницької боротьби навпаки передбачають, що люди житимуть своїм нормальним життям, але у дещо незвичний спосіб. Замість того, щоб страйкувати, наприклад, можна продовжувати ходити на роботу, але працювати навмисно повільніше і менш продуктивно, ніж зазвичай, час від часу свідомо припускаючись «помилок». У певний час дехто може «захворіти» і «бути не здатним» виконувати роботу або просто відмовитися від її виконання. Можна брати участь у релігійних відправах, які висловлюють не лише церковний, а й політичний осуд. Прагнучи вберегти дітей від ворожої пропаганди, дехто може навчати їх вдома або у підпільних школах. Інші можуть відмовитись вступати за «рекомендацією» чи вимогою до певних організацій, до яких раніше вони б не вступили за власним бажанням. Те, що подібні акції не відрізняються від їхньої звичної діяльності, а ступінь відхилення від повсякденного життя незначний, суттєво полегшує участь населення у національно-визвольній боротьбі.
Оскільки ненасильницька та збройна боротьба ведуться кардинально різними способами, навіть незначне насильницьке втручання під час кампанії політичного спротиву матиме протилежні наслідки і спрямує боротьбу у тому напрямку, в якому диктатори мають беззаперечну перевагу (військова боротьба). Тому дисципліна під час ненасильницьких дій є запорукою успіху. Її слід дотримуватися, незважаючи на провокації і жорстокість режиму та його агентів. Це дасть змогу значно підвищити дієвість чотирьох механізмів перетворень за умов ненасильницької боротьби, які ми розглянемо трохи згодом. Дисципліна під час ненасильницької боротьби надзвичайно важлива у процесі політичного джиу-джитсу. У цьому процесі абсолютна жорстокість режиму щодо відверто ненасильницьки налаштованих активістів обертається проти самої диктатури, призводить до розколу в її рядах і водночас посилює підтримку учасників руху опору з боку населення, колишніх прихильників режиму і третіх сторін.
Проте у деяких випадках уникнути обмеженого застосування сили проти диктатури не вдається. Розчарування і ненависть можуть вилитися в насильницькі дії, або певні групи просто не схочуть відмовлятися від силових методів, навіть визнаючи важливу роль ненасильницької боротьби. За таких обставин не варто відхиляти можливість політичного спротиву. Однак настільки, наскільки можливо, слід розрізняти силові та ненасильницькі дії з погляду географічних факторів, певних верств населення, часових меж і проблемних питань. Інакше насильство матиме руйнівний вплив на потенційно більш успішний і могутній політичний спротив.
Як свідчить історичний досвід, за умов політичного спротиву також можливі жертви — однак набагато менші, ніж за умов збройної боротьби. Більше того, остання не сприятиме розірванню безкінечного ланцюга вбивств і жорстокості. Своєю чергою ненасильницька боротьба вимагає і спрямована на зменшення страху (або збільшення контролю над ним) перед урядом та його репресивними заходами. Таке вивільнення від страху є ключовим моментом у справі повалення влади диктаторів.
Відкритість, таємність і високі стандарти
Таємність, введення в оману і конспірація становлять серйозну проблему для руху опору, який обрав ненасильницькі дії. Практично неможливо уникнути того, що політична поліція та агенти розвідки рано чи пізно дізнаються про наміри і плани опозиції. На думку самих учасників руху опору, таємність не тільки випливає зі страху, але й породжує його, послаблюючи дух спротиву і зменшуючи можливу кількість учасників відповідних акцій. Це також часто може спричинити безпідставні підозри і звинувачення всередині самого руху стосовно того, хто є інформатором чи ворожим агентом. Засекреченість може послабити здатність руху продовжувати боротьбу ненасильницькими методами. Натомість відкритість планів і дій опозиції насправді свідчитиме про могутність руху опору. Звичайно, проблема набагато складніша, ніж видається. Деякі важливі аспекти діяльності руху опору справді потребують таємності. Опозиції в конкретних ситуаціях знадобиться достовірна оцінка динаміки ненасильницької боротьби, а також наявних у диктатури засобів нагляду. Деякі види діяльності потребують високого рівня засекреченості. Серед них можна назвати підготовку і поширення підпільних видань, використання нелегального радіомовлення в межах країни та збір розвідувальної інформації про діяльність диктатури.