Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
— Слухайте, слухайте! — Усі щільніше присунулися до парії, люди боялися поворухнутись, боялися промовити слово.
— Мечі махратів уже піднялись. Піднімаються списи раджпутів, півмісяць мусульман!.. За річкою Сатледж випускають в'язнів… Двадцять тисяч в'язнів на перший поклик візьмуться до зброї. Чекайте знака, в'язні!.. Тепер уже скоро!
— Скоро, скоро! — підхопили ув'язнені врізнобій слова Чандра-Сінга.
— Скоро ми виженемо злого демона з наших міст і сіл!..
Лела не слухала більше. Вона тихенько пішла до себе. Вранці знову наблизилась до глиняної огорожі парії. Чандра-Сінг похитувався, сидячи на схрещених ногах, очі його були напівзаплющені.
— Чандра-Сінг! — тихенько покликала Лела. Недоторканий здригнувся, але очей не розплющив…
— Чандра-Сінг, ти пам'ятаєш Батму-Севані? — запитала Лела.
Недоторканий розплющив очі.
— Я її дочка, — сказала Лела.
— Де Батма? — швидко запитав Чандра-Сінг.
— Померла. Я прийшла сюди здалеку Великим Колісним Шляхом. Я шукаю батька.
— Твій батько вже. пішов звідси.
— Де він? — запитала Лела.
— До Делі далекий шлях, — загадково відповів їй Чандра старим індійським прислів'ям.
— Як мені розшукати його, Чандра-Сінг?
— Я скоро буду там, де він.
— Візьми мене з собою, Чандра!
Чандра-Сінг не відповів.
— Ти чула, про що я говорив з людьми вночі? — спитав він.
— Чула, — відповіла Лела.
— Що ти мені скажеш на це?
Лела вийняла з-під хустки невеликий вигнутий кинджал — материн подарунок.
— Мені ще небагато років, Чандра, — сказала Лела. — Але руки в мене міцні і удар певний.
Чандра-Сінг глянув в її уперте обличчя, в потемнілі від внутрішнього жару очі.
— Так, — сказав Чандра-Сінг. — Ти — дочка нашого Панді.
Важкі кроки почулися позаду них.
— Сховай кинджал! — швидко сказав Чандра-Сінг.
Лела озирнулась.
Два тюремники несли через подвір'я діжку з водою.
Лела швидко сховала кинджал під хустку. Від її квапливого руху біла хустка збилася на плечі, відкривши лоб і коси.
— О-о! — раптом сказав Чандра-Сінг і замовк, наче йому щось перехопило віддих: він побачив білу зірочку на Лелиному лобі.
Смугляві щоки дівчинки почервоніли. Вона промовила:
— Так, я низьконароджена.
Вона натягнула хустку з узорчатим візерунком до самих очей.
— Хто бачить цей знак, проганяє мене геть, — покірливо сказала Лела. — І ти… — вона не договорила.
— Ніхто не проганяє тебе, дівчино! — поспішно перебив Чандра-Сінг. — Ні, ні!.. Ти — дочка мого друга.
І він посміхнувся їй несподіваною доброю посмішкою.
— Не бійся нічого. Я виведу тебе звідси.
Відтоді Лела стала спокійнішою. Пембертони, мабуть, забули про неї. Маленький саїб, проходячи по двору джелхани, навіть не дивився в її бік. Чандра-Сінг обіцяв врятувати її від тюрми. Лела знову пригадала свої пісні.
Вечорами, вмостившись під стіною, на кам'яних плитах, що потроху втрачали денний жар, вона тихенько співала:
Розділ сьомий
Головний Панді
Полковник Гарріс був стривожений. Він застав у себе в солдатських лініях незнайомого чоловіка. Усі замовкли, коли Гарріс увійшов в приміщення артилеристів. Він побачив збентежені обличчя. Чужий стояв боком до нього і не обернувся, коли ввійшов полковник. Незнайомець був брудний, похмурий і не відповідав на запитання. Гарріс звелів затримати волоцюгу.
Полковник ішов до себе великими кроками через усю військову станцію. Щойно зайшло сонце; земля так розжарилася за день, що пекла йому ступні крізь тонкі підошви сандаль.
Крита водойма, за нею бамбуковий гай і круглі кам'яні будівлі, де зберігається зброя солдатів, — окремо від помешкань. А там, далі, — широка платанова алея і обабіч неї — гарні офіцерські будинки. Полковник ішов не дивлячись, йому давно обридли і ця алея, і гай, і будинки.
«Що значив цей несподіваний візит? Бракувало ще неприємностей у власному полку».
У Гарріса був поганий настрій. Невчасно він надумав забирати свою дочку Дженні із спокійного лондонського пансіону й перевозити її до Індії.