Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 [Випуск 1]

Нікуди подітися, треба нектар збирати. Пригадала Хаха, як це бджілка робила. Спробувала запхати свого хоботка у квітку, а той не лізе: товстий та тупий. Як не крутилася, так і не змогла встромити. Цілісінький день мучилася, а під вечір таки впхала. Поки працювала, зголодніла. В голові запаморочилося і муха втратила свідомість.

Узяли її охоронці попід крила і до вулика принесли. Розповіли, що бачили.

— В неї щось із хоботком. — почесав потилицю вартовий. — Треба її знову до М'яти.

Поки муха була непритомна, М'ята міцно перев'язала хоботок мотузкою із павутиння. Коли Хаха від болі прокинулася, та дала їй меду напитися. Хоч і не любила Хаха меду, але ж голод не тітка. Випила весь, ще й тарілку облизала.

Через три дні зняли з Хахи павутиння. Її хоботок став тоненьким та гострим, як у бджілки.

Знову полетіла вона з охоронцями на суничну галявину. Цього разу хоботок вільно входив до усіх квіток і до вечора муха назбирала торбинку нектару.

— Молодець! — Вартовий поплескав її по плечах.

Сподобалося мусі, що її похвалили, приємно стало.

Так муха навчилася збирати нектар. Щодня вона із іншими бджолами літала на поле і приносила по дві-три торбинки меду, більше за інших. За це її дуже поважали…

Цікаво було спостерігати за тим, як влаштовано бджолине життя. Всім тут заправляла королева Мама. Вона всіх породила, тому й керувала всіма своїми дітками. Вона теж працювала, щодня відкладала яйця, з яких потім на світ появлялися маленькі бджілки. Бджілки-годувальниці поїли її та маленьких діток молочком, дивилися, що б ті добре їли та росли здоровими. Трутні нічого особливого не робили, але без них Мама не мала б яєць. Всі решта працювали. Кожен мав свою роботу: будувати вулик, захищати його від ворогів, збирати нектар. Ніхто не байдикував і усі жили дружно. Однією великою сім'єю.

Минав день за днем. Прижилася Хаха у вулику і про втечу вже не думала.