Тiло™

Тіла привезли живими. Дві жінки й четверо чоловіків. Одна жінка билася в істериці, інша молилася, з чоловіків двоє кричали, що подадуть на апеляцію, третій напружено мовчав, а четвертий весь час крутив головою, озирався — вочевидь, планував втечу. Доктор Паскуда придивився до нього уважніше: невже справді думає, що звідси можна вибратись? Однак той не думав — просто знайшов нагоду, вирвався з рук санітарів і що було сили побіг. Доктор Паскуда кинувся за ним.

Він наздогнав утікача вже на підземній парковці, звалив того долілиць між «хондою» й «шевроле» і міцно скрутив йому за спиною руки. Проте бранець вивернувся — заледве чи для порятунку, бо про спасіння вже не йшлося, а просто щоб глянути у вічі своєму переслідувачу.

— Будь ласка, не треба вбивати!.. — прохрипів він.

Доктор Паскуда на мить зупинився. Перевів подих, обхопив пійманого зручніше за ноги і потягнув до ліфта, як лантух, набитий непотребом.

В операційній, коли його вже прив’язували, бранець знову почав проситися:

— Відпусти! Я дам тобі все, що завгодно, в мене є зв’язки, гроші, багато грошей, тільки відпусти!..

Лікар мовчки продовжував готувати його до операції. Крім них, у приміщенні не було більше жодної живої душі з персоналу — тільки він і цей репортер.

— Та що ти за людина така?! Послухай!..

Доктор Паскуда перевірив пута на його руках та ногах і міцно зачинив двері.

— Я не людина.