Сплячі красуні

Задзвонив телефон. Не звичайний, а той, що з червоною смугою на слухавці. Лінні поклала журнал на стіл (нагадуючи собі, що треба буде зайти в «Райт Ейд»[28] і купити «Лореаль опак») і підняла слухавку. Минуло вже п’ять років, як вона потрапила в диспетчерки, тож о цій порі ранку це мусила бути або кішка на дереві, або загублений собака, або якась кухонна халепа, або — вона сподівалася, що ні — інцидент із немовлям, яке задихнулося. Пригоди із залученням зброї майже завжди траплялися після заходу сонця й зазвичай у «Рипливому колесі».

— 911, яка у вас проблема?

— Пані Ейвон убила Тру! — прокричав жіночий голос. — Вона убила Тру і друга Тру! Я не знаю, як його звуть, але вона реально проломила його головою нахер к-херам стіну!

Якщо я там знову те побачу, я осліпну!

— Мем, усі дзвінки на 911 записуються, — сказала Лінні, — і ми не схвалюємо таких жартів.

— Я не жартую! Хто жартує? Якась невідома курва просто прийшла сюди і вбила Тру! Тру й іншого хлопця! Тут кров в’увсюди!

Коли цей белькіт почався з Пані Ейвон, Лінні на дев’яносто відсотків була певна, що це або розіграш, або наркоглюки; тепер вона на вісімдесят відсотків була впевнена, що йдеться про реальну подію. Ця жінка шварґотіла так затято, що її було важко зрозуміти, а байрачний акцент був грузьким, як болото. Якби Лінні не була сама родом із Тхорячого Перепуття в окрузі Кенова[29], подумала б, що її абонентка балакає якоюсь іноземною мовою.

— Назвіть своє ім’я, мем?

— Тіффані Джонс, та до чо’ ту’ я! Це вони тут мертві, і я не знаю, чому вона залишила мене живою, а якщо вона повернеться?

Лінні нахилилась уперед, читаючи робочий графік: хто сьогодні на службі, хто патрулює. В офісі шерифа малося тільки дев’ять машин, і одна-дві майже завжди — на ремонті. Округ Дулінг був найменшим округом у штаті, далебі не найбіднішим; цю сумнівну честь мав сусідній округ Мак-Давелл, що губився в глушині.