На зеленому острові (збірка)
- Автор: Грушка Ів., Захар Д.
- Год: 1919
- Язык: украинский
- Год: Товариство «Час»
- Переводчик: Василий Королив-Старый
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «На зеленому острові (збірка)». Краткое содержание книги:
Король вже давно почав помічати, що міністри крутять головами, таємничо перешіптуються, поважно зиркають один на одного. Так само помічав і те, що почали вони драти більше грошей з людей, але ж ще більше на щось витрачали, часто муштрували військо та набирали нове. Кілька разів він сам собі розмірковував: «І що вони, оті дряпіжники, собі намислили?»
Але ж мовчав, потішаючи себе тим, що, мовляв, «колись довідаюсь; самому не варт питати, коли не кажуть!»
Якось нарешті одного дня прийшов до нього перший міністр та й говорить:
— Маю великий жаль, а змушений повідомити вашу королівську милість, що ми починаємо війну.
— А навіщо починаємо: може тоді у вас минеться той жаль? — питає король.
— Не можна витримати утисків сусідньої держави.
— А чим вона нас тисне?
— Вивозить золото з нашої землі.
— Як же вона те робить?
— Її купці приїздять на наші ярмарки та базарі, привозять всякий крам та свої ремісницькі вироби, зацікавлюють тим наших людей і наш народ віддає їм своє золото.
— Чи ж хоч добрий вони привозять крам?
— В тім-то й є страшна небезпека, що добрий!
— Що ж ви хочете вчинити?
— Вдаримо на їхню землю, здобудемо її та й примусимо тих людей, щоб вони повернули нам наше золото.
— А їм повернете їхній крам?
— Нізащо! Зробимо їх всіх своїми підвладними та слугами!
— По якому ж праву?
— По праву дужчого!
— А чи ж подужаємо?
— Та ж з нами Бог!
— Ви те знаєте напевно?
— Королівська милость! Народ хоче війни, трон в небезпеці, нема ж часу воловодитись!
— А чи ж ви питалися народу?
— Ми ж говоримо в його імені!
— Ну, добре. Тоді починаймо війну... Але ж загине багато людей!?..
— За Вітчизну солодко вмирати!
— Ви також підете вмирати за Вітчизну?
— Коли буде треба — до останнього чоловіка!
— Але ж поки що зостанетесь зо мною вдома?
— А як же? Хто ж без нас порядкуватиме подіями?!
— Ну, добре. От тільки я не знаю... не знаю я...
— Непевність в перемозі — злочин проти Батьківщини.
— Та захисти вас, Боже, коли ви таке подумали! Я сумніву не маю, але ж, зрештою, що ж я знаю?.. Коли вже так повинно бути, то яка ж на те рада? Я за те тільки...
— Ось грамота.
— Ну, гаразд, оце маєте мій підпис; нехай уже! Але ж хто за те...
— Божа воля!..
Почалася війна. Обидві сторони воювали завзято, воювали увесь час, але ж нарешті прийшли знову до короля Добряка його міністри.
— Треба миритись, королівська милость!
— Чому?
— Не можна без жалю та жаху дивитися на тисячі людських трупів, що гинуть в бойовищах.
— А я ж про те говорив!
— Ваша ясновельможність! То, виходить, ви нам не довіряєте?!
— Ну, ну! Що бо ви?.. Я ж — нічого, я — тільки так, взагалі...
— Умови не дуже важкі...
— То, виходить, що вони становлять нам умови?
— Так, вони.
— Я собі міркував, що переможці — ми...
— Одже-ж...
— Гм...
— По тих умовах суперечку можна скінчити шлюбом вашої доньки з їхнім принцом, а держави будуть злучені докупи, під їхньою владою.
— Так ото на те треба було покласти стільки тисяч людей?
— Божа воля...
— А що ж я на старість?..
— По заслуженій праці солодко відпочинуть...
— А ви?
— Влади обох земель зливаються докупи.
— Слава Господові! — Ото буде добра злука!..
— Ваша ясновельможність!..
— Ну, та вже добре. Однак не хотів би я бути в шкурі тих молодят... Мілено, Міленко! Та Мілен-ко-о-о-о!..
— Що ти хочеш, тату?
— Буде у нас весілля.
— Цікаво подивитись! А кого ж ти береш?
— Тю-тю на тебе! Чи ти не здуріла? Та хіба ж то я?..
— А хто ж тоді? Я принаймні нічого не відаю.
— Так за те я відаю!.. Підеш заміж за сусідського короленка! От що!..
— Хто ж то тобі, таточку, такого наплескав? То ж цілковита неправда! Я, відколи жива, то з ним же а-ні, ні... То все якісь наклепи, так собі, з вітру!..
— Е, те-те-те!.. Казна-що плетеш! Жодних наклепів! Це — умова миру! Так зробили міністри!
— Міністри? Та яке ж їм до того діло?.. Я що до них маю?..
— Ну годі вже! Ми того не тямимо, вони самі знають, що краще. Годі бо, не плач по дурному, а готуйся. Тут, брате, сльози не поможуть ні тобі ні мені. Коли не хочеш кепсько скінчити війну, то мусиш, мусиш і мусиш!.. Божа воля!.. Яка ж на те може бути рада?!..
— А, чортяка б їх забрав, отих дряпіжників!..
— Що бо ти, дитино моя, говориш?!..
— Ну, да! — Дряпіжники, дряпіжники, дряпіжники...
— Мовчи, дівко! Хочеш мене зовсім знищити, чи як?..