Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Він загинув. Катоблеп розірвав його, перш ніж Матрікс прострелила друге серце потвори. Для музейного хробака це неабияка смерть.

— Упокій, Господи, його душу… Ти була несправедливою до нього.

— Еврідіку грала моя двоюрідна сестра. Ти, бачу, вже забув, що я тобі пояснювала про дві регулярності Сущого, — докорила Белітіс і підштовхнула Анемподеста до бічного проходу.

— Ми зараз вийдемо до Великої Ущелини, — пояснила вона. — Там слизьке каміння. Будь уважним і слідкуй за небом. Мантикори вміють нападати безгучно.

Прохід виявився довгим і східчастим. Вони проминули низку печер, перейшли підземну річку мотузяним містком і потрапили до кам’яного лабіринту, встеленого вервицями та гронами білих кульок.

— Обережно, не наступи на них, — попередила Марципанова Акробатка. — Це яйця лев’ячих жуків. Вони ображаються на тих, хто не шанує їхнього поріддя.

Анемподест перестрибнув через гроно і побачив у глибині лабіринту черево велетенського жука.

— Матка?

Белітіс ствердно кивнула і потягла його на чергові сходи. Прочанин дораховував третю сотню сходинок, коли повіяло свіжим повітрям. Зелене небо зустріло їх мрякою.

Вихід охороняв загін жуків. Дві мартопляски-лучниці щось жваво обговорювали біля зубців бастіону, заставленого гарматами. Голі до пояса гармаші забивали клинці під опорні станини однорогів, змащували колеса обертових платформ, смолили ґноти.

Марципанова Акробатка з прочанином наблизилися до парапету. Анемподест зазирнув за стіну й побачив урвище з гірською річкою унизу. Протилежним боком ущелини проходила широка дорога, перегороджена фортечним муром. Над ним підносилася складена з брил вежка. На її майданчику також готували до бою гармати. Усі ці споруди здавалися крихітними, порівняно з сіро-зеленими ребрами гір, які громадилися над ущелиною. Повітря тут було вологе й прохолодне.

— Це одна з тих двох доріг, якими садхузаґи можуть обійти Райдужну Гору, — пояснила Белітіс.

— Гармати їх зупинять?

— Можуть зупинити, якщо ми відіб’ємо напад дрібніших потвор, що розчищають шлях Закреслюючим Істотам. Адже Сили Зла давно знають про ці укріплення. Знають вони також, що нас тут лише півтораста людей і гномів, та ще з півсотні жуків. А таких бійців, що спроможні вступити у двобій з катоблепом або скутулією, тут не більше десятка. Для того щоби садхузаґ отримав смертельні рани, гармашам треба влучити йому в голову щонайменше тричі. Ми мусимо відбити всю пекельну погань, що лізтиме на бастіон і заважатиме їм цілитися. Сюди незабаром прийде Німа. А Тітонька з Анаґою будуть стримувати садхузаґів на тому мурі…

Страхітливий рев перервав пояснення воїтельки. Гори подесятерили його відлунням так, що Анемподест почав шукати монстра найближчими підніжками Гори.

Белітіс подивилася вгору і свиснула жукам.

Спритні істоти побігли майже вертикальною стіною до найближчого карниза. Звідти шугонула крилата тінь. Одна з мартоплясок прицілилась у потвору з лука, але та під гострим кутом метнулася на майданчик. Прочанин побачив шкірясті крила і морду рогатої кішки. Белітіс відскочила від кігтів страховиська і розрубала йому праве крило. Один з гармашів припік інше крило смолоскипом. Потвора верескнула, перекинулась на спину й отримала стрілу в черево. Белітіс добила істоту, перерізавши їй горло.