Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Ми перемогли? — звернувся він до Тітоньки. Насмішкуватість Марципанової Акробатки йому набридла.

— Особлива Оборона, Витискуваче, не передбачає перемог, — відповіла товстуха. — Ми поки що не програли.

— І що тепер?

— Спробуємо зупинити садхузаґів.

— А що буде з моїм світом?

— Цього ми не знаємо. Сцена не відправила тебе до Матні, отже твій титул Витискувача ще чинний під Зеленим Сонцем. Насувається битва.

— Але ж Карна ще, мабуть, загрожує Опорній Реальності? — звернувся він до Белітіс.

— Руйнівниця, безперечно, ушкоджена втратою свого тіньового вмістилища та гребінця, але все ще небезпечна. Окрім того, ти, матнійцю, прийшов на допомогу Розвідниці надто пізно. Вона не встигла виконати Танець…

— Жінки, не засмучуйте воїна перед битвою, — перебив Марципанову Акробатку Анаґа. — Воїн здобув у бою трофей, воїн відчув губами вологу Хорефу! Він — справжній Витискувач! А ви все шукаєте нездійсненого. Краще прислухайтеся!

Настала тиша. Анемподест пристав до поради гнома й одразу відчув щось, від чого вібрували надра Райдужної Гори, здригалося полум’я смолоскипів і ворушилися щелепи жуків.

— Вони наближаються, — сказала Тітонька.

— Сповідники та Обрані Хорефу, поклянімося! — проголосив Анаґа.

Присутні оточили моноліт. Анемподест знайшов латинський напис і поклав руку на його літери. Поряд зі своєю він побачив долоню Марципанової Акробатки. Їхні очі зустрілися, і він згадав свою першу зустріч з високонародженою Белітіс…

— Клянемося, — сказав гном, — або перемогти Сили Зла, як перемагали їх дотепер, або загинути тут, але не відступити від Гори. Я, Анаґа, Майстер Зброї з Висохлого Народу, клянуся!

— Не відступимо! — сказала Тітонька. — Я, Дайна Матрікс, вільна мисливиця з роду Хізерта, клянуся!

Так клялися вони усі, а учень авви Макарія намагався запам’ятати імена тих, кого не знав. Деякі з цих імен нагадували християнські, але більшість свідчила прочанинові лише про строкатість Всесвіту. Особливо запам’ятався йому велетень на ім’я Лліґ, що клявся, крутячи над головою дворучним мечем завдовжки в людський зріст. У клятві він згадував якісь винні бубна та горезвісну Гадохху.

Коли черга дійшла до Анемподеста, він сказав:

— Клянуся не відступити ані тут, ані там, повернути дзеркало й довести правду прибульців до тих, про кого обіцяв дбати, я, прочанин Анемподест, Витискувач!

Німа Розвідниця замість клятви поклала руку на смолоскип.

Коли запахло паленим, Анаґа підсумував:

— Виклик прийнято, бічні стежки закрито.

Двоногі й шестиногі загони опадлійського рушення почали виходити до головного проходу. Чулися короткі брязкання перечепленої зброї, перегукування та команди. Але більшість воїнів вирушали до бою в урочистому мовчанні. Декотрі прикривали обличчя масками.