![Левіафан прокидається [calibre 5.10.1] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/9/2/leviafan-prokidaetsya-calibre-5-10-1-download.jpg)
Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: Джозефус Алоїзій Міллер
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]». Краткое содержание книги:
Водовоз «Кентербері», що транспортує лід з кілець Сатурна до станцій Пояси Астероїдів, під час чергового рейсу засікає сигнал лиха від корабля «Скопулі». Прибувши на місце, екіпаж «Кентербері не виявляє на його борту жодної живої душі. Гірше того, рятувальна місія несподівано перетворюється в гонку на виживання. Капітан Джеймс Холден і вцілілі члени його команди стають володарями смертоносної таємниці.
А на станції Церера в Поясі Астероїдів детектив Міллер починає пошуки зниклої дівчини. Розслідування приводить спочатку до «Скопулі», а далі - до Джеймсу Холдену. Зникнення Джулі Мао стає ключем до розгадки жахливого злочину, замовники якого не посоромляться розв'язати повномасштабну війну між Землею і Марсом, щоб досягти своїх цілей.
– Амосе! Доповідай!
– Так, так, я все ще тут, капітане. Просто згрупувався на випадок ще одного такого копняка.
Здається, я зламав ребро об один з обшивочних тримачів, але я прив’язаний. Типу, чудово, в дідька, що я не витратив час на ту трубу.
Голден не витратив час на відповідь. Він повернувся до свого тактичного дисплея і дивився на ворога-один, той стрімко наближався. Він вже пустив торпеди, але вони ще могли їх збити гарматами на близькій дистанції.
– Алексе, ти можеш розвернути нас і розрахувати параметри для збиття того винищувача?
– Працюю над цим. У нас не найкраща маневреність, – відповів марсіянин, і «Росі» почав уривчасто обертатись.
Голден перемкнувся на телескоп і збільшив винищувач противника. Зблизька жерла його гармат здавалися не меншими за коридори Церери, і схоже, що направлені вони були прямо на них.
– Алексе, – мовив він.
– Працюю над цим, шефе, але «Росі» поранено.
Гармати ворожого судна відкрилися, готуючись стріляти.
– Алексе, вбий його. Вбий його. Вбий його.
– Пуск, – відповів пілот, і «Росінант» здригнувся.
Капітанова консоль сама перемкнулась з телескопа на тактичний екран. Їхня торпеда вилетіла назустріч винищувачу саме в той момент, коли той відкрив вогонь. Екран показував ворожі кулі маленькими червоними точками, які летіли так швидко, що за ними неможливо було спостерігати.
– Вхідний… – викрикнув він, і «Росі» розвалився на частини навколо нього.
* * *
Голден отямився.
Зсередини корабель, сповнений літаючими уламками і перегрітою металевою остружкою, був схожим на душ з іскр у сповільненій зйомці. Без повітря вони відстрибували від стін, повільно охолоджувались, мов ледачі огняниці. У його спогадах танув куток настінного екрану, який відламався і, тричі відбившись від переборок у найвіртуознішому в світі більярдному ударі, поцілив його прямісінько під груди. Поглянув униз: шматочок екрану плавав біля нього за пару сантиметрів, так і не пробивши дірку в скафандрі. Живіт болів.
У командному пості поруч із кріслом Наомі зіяла діра, крізь яку в умовах нульової гравітації потроху витікав маленькими м’ячиками зелений гель. Голден поглянув на отвір в кріслі і на відповідний отвір у переборці навпроти, зрозумівши, що куля мала пройти на сантиметр від ноги жінки. Нервова хвиля прокотилася по ньому, залишивши по собі нудоту.
– Що це, бляха, було? – неголосно запитав Амос. – Як щодо того, аби таке більше не повторювати?
– Алексе? – викликав капітан.
– Все ще тут, капітане, – на диво спокійним голосом відповів пілот.
– Мій екран мертвий, – сказав Джим, – ми вбили того сучого сина?
– Еге ж, кепе, він мертвий. Штук шість його куль поцілили в «Росі». Схоже, що вони прошили нас від прови до корми. Протиосколкове оббиття переборок таки затримало шрапнель, атож?
Голос Алекса почав дрижати. Він хотів сказати, «Ми всі мали померти».
– Відкрий канал до Фреда, Наомі, – наказав капітан.
Вона не поворухнулася.
– Наомі?
– Вірно. Фред, – відповіла жінка і натиснула на екрані.
Секунду Джимів шолом був сповнений статичних шумів, потім Фредовим голосом:
– Тут «Гай Молінарі». Радий, що ви живі, панове.
– Прийнято. Починайте вашу атаку. Повідомте, коли ми можемо пристикуватися до одного зі станційних доків.
– Прийнято, – відповів Фред, – ми знайдемо вам тепле місце для посадки. Фред закінчив.
Голден натиснув швидке роз’єднання ременів і поплив до стелі. Слабкість охопила його.
Що ж, Міллере, твій хід.
РОЗДІЛ 40. Міллер
– Ой, Пампа, – мовив хлопчина у протиперевантажувальному кріслі праворуч Міллера, – лусне герметик і ти бах, еге ж?
Бойова броня парубка була сіро-зелена, зчленування на суглобах герметичними, а на поверхні передньої плити сліди від ножа чи стріловидної кулі. За лицьовою маскою хлопцю могло бути і п’ятнадцять. Жести видавали дитинство, проведене в скафандрі, а його мова була чистісіньким астероїдянським суржиком.
– Еге, – відповів Міллер, піднявши руку, – бував трохи у стрілянині. Зі мною все буде добре.
– Добре коли добре, – сказав сусід, – но ти лучше тримай фока15, а не то все повітря з тебе геть, еге ж?
Жодна душа, що на Землі, що на Марсі, з одного разу не зрозуміє, що ти кажеш, думав Міллер, дідько, та навіть половина Церери розгубляться від такого сильного акценту. Не дивно, що вони вбивають тебе не розмірковуючи.
– Підходить, – згодився детектив, – ти йдеш перший, а я пробую прибрати будь-кого, хто стрілятиме в тебе ззаду.
Хлопець посміхнувся. Міллер бачив тисячі таких. Хлопці в буянні молодості, що долають підлітковий драйв, ризикуючи і справляючи враження на дівчат – але вони живуть в Поясі, де одне невірне рішення означає смерть. Він бачив тисячі. Він арештовував сотні. Він бачив, як десятки складали в чорні мішки.