Незнайко на Місяці
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #3
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко на Місяці». Краткое содержание книги:
Роман-казка М. Носова «Незнайко на Місяці» є заключною частиною трилогії про пригоди казкового чоловічка Незнайка.
У 1970 році трилогія про пригоди Незнайка удостоєна Державної премії РРФСР ім. Н. К. Крупської.
Телеглядачі й справді бачили в цей час на своїх екранах якесь безладне миготіння. Перед їхніми очима то несподівано виникала земля разом з деревами та будинками, то мигтіло вкрите хмарами небо, іноді на якусь мить виникала розпластана в повітрі постать поліцейського із спотвореною жахом фізіономією.
— Панове телеглядачі! — казав тим часом репортер Бовкало. — Поки наш шановний телеоператор Очко налагоджує зоровий зв'язок, дозвольте мені змалювати словами все, що тут відбувається. Переді мною в повітрі ширяє дуже багато поліцейських. Одні з них перебувають у горизонтальному положенні, або нахилились, а інші повисли в повітрі вниз головою. У всіх вирячені очі від страху. Багато поліцейських роблять руками й ногами різкі рухи, сіпаються і звиваються всім тілом, — ну геть-чисто черв'яки, яких насаджують на риболовний гачок. Деякі, навпаки, нерухомо повисли, розчепіривши ноги й руки. В таких позах вони схожі на одягнених у поліцейську форму жаб. Частину поліцейських вітер одніс убік, але більшість перебуває над селом… Дивина! Я бачу, що невагомість не впливає на сільських жителів! Усі вони, як і доти, перебувають унизу, сміючись, дивляться на поліцейських, які копошаться в повітрі. Що б це могло означати? Це може означати лише одне, а саме, що прибулі космонавти не тільки поділилися з сільськими жителями космічним насінням, а й розкрили їм таємницю невагомості і способи керування нею. Для поліцейських цей факт може мати дуже небажані наслідки, бо тепер вони вже не зможуть нікому перешкодити вирощувати гігантські рослини.
Тут репортер Бовкало знову кашлянув, трошки помовчав і знову вів далі:
— Увага, панове телеглядачі! Ви чуєте чийсь крик. Це галасує поліцейський обер-отаман Мстигль. Він вимагає від поліцейських беззаперечної покори і обзиває їх недоумкуватими роззявами за те, що вони покидали свої гвинтівки, які тепер без усякої користі плавають у повітрі. Обер-отаман Мстигль наказує поліцейським ловити гвинтівки й стріляти в сільських жителів. Я бачу, як пан Мстигль намагається сам спіймати гвинтівку, що пропливає біля нього. Ось він уже схопив її і готується пальнути… Бабах! Ви чули постріл? Що сталося? Ви чули ніби шум пропелера. Щось з гучним дзижчанням шурхнуло повз мене. Це пролетів сам обер-отаман пан Мстигль, обертаючись у повітрі немов чотирилопатевий вентилятор. Швидкість польоту пана Мстигля була така велика, що за дві-три секунди він уже зник за горизонтом. Як видно, реактивна сила в умовах невагомості — це не жарти. Вогнепальну зброю справді застосовувати не можна! Увага, панове! Вітер жене поліцейський загін чимраз далі, ніби якусь чорну хмару… Оператор Очко, що мене супроводить, ніяк не може налагодити зоровий зв'язок. Автомобіль, на якому встановлено нашу пересувну телестанцію, теж підняло в повітря. На лихо, автомобіль зачепився за дерево, і ми не можемо летіти слідом за поліцейськими, бо мій мікрофон, так само, як і телекамера, зв'язані з телестанцією електропроводом. Якщо електропровід порветься, то наш телерепортаж одразу ж припиниться. Пориви вітру тим часом стають щораз дужчі. Я ледве втримую мікрофон у руках. Боюся, що провід не витримає…