Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
— Цікаво, як саме? Невже ваш батечко має такі довгі руки, що дістане нас аж за мурами Гаренголу?
— Якщо доведеться, то й за коси повисмикує.
Велетенська дурна примха короля Гарена вже не вперше падала під ударами ворогів. І треба гадати, не востаннє.
— Невже ви здуру намріяли собі, ніби цап здолає лева у цій війні?
Урзвик неквапом нахилився уперед і загилив йому недбалого ляпаса. Відверта і побіжна зухвалість його вчинку вдарила Хайме сильніше, ніж долоня. «Він мене зовсім не боїться» — усвідомив лицар з холодком уздовж хребта.
— Годі! Наслухався я тебе, Крулерізе. Нема дурних — вірити обіцянкам-цяцянкам брехуна і кривоприсяжця.
Він вдарив коня п’ятами і хутко полинув уперед.
«Аерис» — подумав Хайме, і йому стало гидко. — «Усе завжди звертає на Аериса.» Він хитався у лад рухові коня і мріяв про меча. «Краще — два мечі. Один мені, другий дівчиськові. Загинути загинемо, але й половину їх заберемо до пекла.»
— Навіщо ви сказали, що Тарф — Сафіровий острів? — зашепотіла Брієнна, коли Урзвик вже не міг чути. — Він тепер думатиме, що мій батько має повно коштовного каміння.
— Моліться, щоб він так і думав.
— Ви, Крулерізе, вже геть забрехалися! Тарф кличуть Сафіровим островом за блакить навколишнього моря.
— Гукайте гучніше, ягідко, бо Урзвик вас, здається, не почув. Що скоріше вони зрозуміють, як мало з вас зиску, то скоріше почнуть ґвалтувати. На вас залізе по черзі кожна з отих почвар. Та власне, що вам із того? Заплющте очі, розсуньте ноги і уявляйте, що усі вони — Ренлі Баратеон.
Нарешті хоч на якийсь час вона стулила рота.
День уже хилився до сутінок, коли вони знайшли Варго Хапа, що саме грабував невеликий септ з іншим десятком «Хвацьких Компанійців». Свинцеві шибки там повибивали геть, різьблених дерев’яних богів витягли надвір. Коли під’їхали прибульці, на грудях Матері саме сидів найтовстіший дотракієць, якого Хайме бачив за життя, і виколупував самоцвітні очі вістрям ножа. Неподалік на гілці розлогого каштану висів кощавий лисуватий септон. Троє «Хвацьких Компанійців» стріляли по ньому з луків задля розваги. Хтось із них був неабиякий стрілець — дві стріли стирчали в покійного просто з очей.
Коли найманці уздріли Урзвика та бранців, то бадьоро заволали півдесятком різних мов. Цап сидів коло багаття та їв з рожна недопечену птицю; жир та кров стікали пальцями, спливали тонесенькою довгою борідкою. Нарешті він витер руки власною сорочкою і підвівся.
— Ба, Квулевіве! — бадьоро зафафрав він. — Тепев ви мій бванефь.
— Ласкавий пане, мене звати Брієнною, з дідицтва Тарф! — покликало дівчисько. — Я маю наказ пані Кетлін Старк відвезти пана Хайме до його брата, що у Король-Березі…
Цап кинув на неї байдужий погляд.
— Хай вамовкне.
— Та послухайте ж! — намагалася догукатися Брієнна, поки Рорж різав мотузки, які припинали її до Хайме. — В ім’я Короля-на-Півночі, якому ви служите! Благаю, вислухайте!…
Рорж стягнув її з коня і почав лупцювати ногами.
— Диви, кісток не поламай! — застеріг його Урзвик. — Кажуть, ця коняча пика варта своєї ваги у сафірах.
Дорнієць Тімеон та смердючий ібенієць грубо зісмикнули Хайме додолу з сідла і штовхнули до багаття. Поки вони вовтузилися, він міг без клопоту вхопити руків’я одного з їхніх мечів, але ворогів було надто багато, а його досі обтяжували кайдани. Хай одного чи двох він зітне, але і сам довго не заживеться. Хайме не готовий був іще помирати, а надто за таку красну діву, як Брієнна Тарфійська.
— Який вдалий день фьогодні, — мовив Варго Хап. Навколо шиї в нього висів ланцюг зі з’єднаних разом монет усяких величин та обрисів: литих і карбованих, з подобами королів і царів, чаклунів, богів, гемонів і усяких гербових тварин, на які людині стане уяви.
«Монети з усіх земель, де він воював» — згадав Хайме плітки. Ключем до ватажка Кровоблазнів була його жадоба. — «Перебіг один раз, перебіжить і другий.»
— Пане Варго! Ви скоїли прикру помилку, коли облишили службу мого батька. Та ще не пізно її виправити. Пан батько добре за мене заплатить, ви ж знаєте.
— Внаю, — мовив Варго Хап. — Фонайменфе половину волота Кафтевлі-на-Фкелі. Та фпевфу я маю фклафти для вафого батька пофлання.
Він щось неголосно наказав, наче коза стиха замекала.
Урзвик пхнув Хайме у спину, а блазень у зелено-рожевому вбранні вибив з-під нього ноги. Коли Хайме гепнувся на землю, один з лучників ухопив ланцюга між його зап’ястків і смикнув за руки, простягаючи їх уперед. Жирний дотракієць відклав ножа і витяг з піхов чималого кривого араха — зловісно гостру, схожу на косу шаблю. Саме у таких найбільше кохалися кочові конятники за морем.