Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Коли хтось каже, що він хоче миру, слід іще спитати, чому. Під час миру на його ланах буяє пшениця, і треба знати, чи він взагалі настроєний мирно, чи тільки через свою пшеницю. Той врожай, що цікавив поміркованих, чи то політиків, під Лa-Рошеллю, називався «свобода совісті». Вони жадали нарешті права відкрито визнавати те, в що віриш, і поширювати те, що знаєш і хочеш. Тому їм і впадало так у очі спустошення в країні — видимий наслідок нетерпимості. А ворога свободи совісті не стримує навіть згуба власної країни. Де там! Він не бачить ні спустошення, ні згуби, коли хоче силоміць перетягти всіх людей на один копил. Зґвалтована совість — це для нього приємніше видовище, ніж чисто оброблені лани й мир. Перевага його в тому, що він не соромиться висловлювати свою зневагу до миру так відверто, як пані Катрін, чи д'Анжу, чи Гіз. Зате людям, що просто хочуть бути вільними, припадає невдячне діло: проповідувати мир.
Такі були думки бранця, який хоч і називався воєначальником католицького війська, проте лишався бранцем. До цих думок він дійшов сам, і то якраз під час таємних зустрічей із змовниками. Та думки ці були, так би мовити, ще неочищені, недостиглі. Достигли вони лиш у кількох розмовах на морському березі з одним чоловіком — не дуже значним дворянином, що служив у війську.
В зборах «політиків», поміж інших, брали участь також д'Алансон, або ж Двоносий, і такий собі віконт де Тюренн[86]. Цей віконт мав з двору певні звістки, що тут, у військовому таборі, мають улаштувати нову різанину серед підозрілих — тобто саме серед «політиків». І король Наваррський цього разу вже не уникне лихої долі. Саме через нього й зволікають поки що: спершу його дружина має народити на світ сина, а тоді зразу й поллється кров. Справді, його дворяни вже діставали дружні попередження з штаб-квартири герцога Гіза, щоб вони якнайскоріш покинули намети короля Наваррського; а дю Га, любчик д'Анжу, погрожував відверто. То як же бранцеві, що мусить боятися за своє життя, не стояти за поміркованість!
Партія «політиків» запевняла: «Ми помірковані. Нам уже несила дивитися, що робиться в королівстві: в урядуванні, в судах, у фінансах. Ми докотилися до краю. І урятувати нас можуть тільки найрішучіші заходи. Д'Алансон, Наварра й Конде повинні виступити відкрито. Скликати військо невдоволених. Ми захопимо королівський флот. Англійські судна привезуть нам підмогу».
Наварра тільки віджартовувався, хоч йому й було страшно. Він казав:
— Адже звичай вимагає, щоб ми вигнали протестантів з їхніх фортець. А тоді почнуться переговори, і їм повернуть фортеці, щоб незабаром знов їх звідти виганяти. Отак буде дотримано звичаю.
Він казав це, бо побоювався, що «політики» нічого по-справжньому не зроблять. Так воно й було: всі їхні нерішучі спроби відразу зазнавали невдачі, бо кожен діяв як попало. От хоча б той вертун д'Алансон. Чого йому, власне, треба? Тільки дошкулити своєму братові д'Анжу; це його єдина мета, а переконань він не має ніяких. Та коли б Наварра схотів відтерти його від керівництва, він би зразу обернувся проти Наварри. «А я в найбільшій небезпеці! — міркував Анрі.— Мене кожен може зрадити й продати».
Ось через що він під Лa-Рошеллю зневірився в дії й удався в філософію. Він філософував і в товаристві, і якоюсь мірою під впливом одного дворянина, не дуже значного, але південця родом. Недавно той дворянин кинув посаду судді, щоб спробувати ще вояцького життя, — але й тут не добився особливих успіхів. Він сам визнавав, що не має хисту ні до чого: ні до танців чи гри в м'яч, ні до боротьби, ні до плавання, фехтування, верхової їзди чи стрибків, — так-таки ні до чого. Навіть пальці в нього були незграбні, і він не міг виразно писати, як признавався сам. І ще додавав, хоч його й не розпитували: не зугарен він ні листа запечатати, ні пера застругати, ні загнуздати коня.
Всіма цими вадами він дивував Анрі ще дужче, ніж якби мав стільки ж добрих якостей. Бо вони були поєднані з натурою, що її Анрі, хотів він того чи ні, мусив визнати подібною до його власної. Так, навіть постать перігорського дворянина нагадувала йому власну: невисока, кремезна, сильна. Правда, сорокарічний перігорець мав уже червоне обличчя і якусь гулю на лисій голові. І вираз у нього був хоч і приязний, але з відтінком смутку, властивого людям, що довго жили й багато мислили. Новий приятель молодого короля Наваррського звався пан Мішель де Монтень[87].
86
Де Тюренн, Анрі де ла Тур, віконт, згодом герцог Бульйонський і принц Седанський (1555–1623) — маршал Франції. Перейшов у протестантство й боровся на боці Генріха Наваррського.
87
Мішель де Монтень (1533–1592) — видатний французький філософ епохи Відродження, скептик, гуманіст, ворог теології і схоластики. В боротьбі проти церковних авторитетів проголошував право людини на сумнів, маючи на увазі насамперед право сумніватися в істинності догм католицької релігії.