Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
10. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Стаття 77. Обов’язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання
1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. Уразі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з’явилися в судове засідання без поважних причин.
1. Під час провадження по справі сторони та інші особи, що беруть участь у справі, можуть зберігати свій звичний спосіб життя, виїжджати за межі району проживання, вправі на свій розсуд змінювати місце свого проживання, але при цьому зобов’язані повідомити суд про зміну свого місця проживання (перебування, місцезнаходження). Закон чітко не вказує на форму та спосіб такого повідомлення. В тексті коментованої статті говориться про те, що повідомлення це повинно бути здійснене у вигляді заяви (при цьому не зазначено чи повинна вона бути усною чи письмовою і відповідних її реквізитів). Очевидно, що повідомлення це має здійснюватись у письмовій формі і його можна вручити як особисто, так і направити в суд листом або телеграмою, зазначивши в ньому адресу та найменування суду, назву справи, прізвище судді (якщо воно відоме) та саму інформацію про зміну свого місця проживання або знаходження з детальною вказівкою на нову адресу.
2. Цей обов’язок встановлений в інтересах сторін та інших осіб, що беруть участь у справі. У випадку його не виконання, для цих осіб можуть наставати певні негативні наслідки. Одним із них є той, що, при відсутності такої заяви, судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо ця особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Кодекс 1963 року в ст. 95 чітко передбачав ще один негативний наслідок, якого окремо не виділено в новому ЦПК України — за невиконання обов’язку повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження по справі суд вправі на сторони і інших осіб, які беруть участь у справі, накласти штраф у розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
3. Сторони та інші особи, що беруть участь у справі також зобов’язані повідомити суд про причини своєї неявки. У протилежному разі вважається, що перелічені особи не з’явилися в суд без поважних причин. Про наслідки невиконання цього обов’язку вказують статті 169 та 170 ЦПК — це, зокрема, можливість залишення заяви без розгляду, можливість постановлення заочного рішення по справі та ін.
Стаття 78. Розшук відповідача
1. Якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.
1. У ситуації, коли місцеперебування відповідача невідоме, можна або необхідно оголосити його розшук. Відповідно розрізняють два види розшуку відповідача: факультативний та обов’язковий.
2. Коментована стаття містить положення щодо обов’язкового розшуку. У перелічених у цій статті випадках, тобто за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, суддя зобов’язаний оголосити розшук відповідача, місцеперебування якого невідоме.
3. В Цивільному процесуальному кодексі 1963 року ст. 97 «Розшук відповідача», на відміну від ст. 78 нового ЦПК, крім обов’язку суду, в ч. 1 чітко виділяла право суду оголосити розшук відповідача, фактичне місцеперебування якого невідоме, тобто по суті містила вказівку на можливість застосування факультативного розшуку. Це право, хоч і не виділено в коментованій статті, існує і може застосовується за категоріями цивільних справ, які не передбачені в коментованій статті. У цих випадках суд повинен виходити з обставин кожної конкретної справи (таких як ціна позову, вартість розшуку та інших). У випадку факультативного розшуку, суд має право оголосити розшук як за власною ініціативою, так і за заявою позивача.