Пісня Соломона

Сама історія відтворена в задумі Тоні Моррісон не як ланцюг причинно-наслідкових подій, а так, як вона зберігається в пам’яті негритянського народу, що ніколи не був її суб’єктом, а виступав її невільним учасником. Засновник роду Мейконів-Мертвяків, як й інші звільнені раби, не був зарахований до армії визволителів, не брав безпосередньої участи у Громадянській війні, де вирішувалась його доля, й відреагував на реальні події досить незвичайно: на власній фермі він назвав улюбленого коня іменем президента Лінкольна, корову — іменем головнокомандуючого Півночі Улісса С. Гранта, а свиню — іменем головнокомандуючого Півдня генерала Лі. Для його дітей таке «знайомство» з історією країни було єдиним доступним... У свідомості Пілат реальність і казка переплітаються так органічно, що розділити їх неможливо, вони стають єдиним цілим, реальністю міфу, зітканого зі страждання та мрії.

Такому відтворенню народної історії, народної свідомости сприяє і стиль твору. У Моррісон дуже своєрідний спосіб організації тексту. Тут, як у блюзі, в кожному абзаці повторюється інформація — образ попереднього, зчеплення тексту стає органічним і міцним, при тому, що плин його — цілком вільний, не обмежений ані сюжетом, а ні психологією самого героя. Єдність виникає при «вживанні» в історію, а історія, представлена в романі, — це тканина життя негритянського народу. Не вчинки визначних осіб, не війни і завоювання, як це прийнято в офіційних джерелах, а саме історія життя пересічних людей, що побудували Америку, негрів й індіанців, що заселяли і обробляли її землі, про них не знайдеш інформації в офіційних документах, але про них живе пам’ять в самій землі. Восени ж «Огайо, Індіана, Мічиґан зодяглися, немов індіанські воїни, по яких успадкували назви». Діти ж наспівують пісеньку про африканця Соломона, який уміє літати, хоча й без крил, і це на його честь південне містечко названо Шалімар.

Коло завершується, між початком і кінцем роману встановлюється прямий зв’язок, що скріплюється мотивом польоту. На початку роману з даху «відлітає» страховий агент, член терористської організації, що не витримав такого морального тягаря. Мейкон-молодший, що народився під час цієї події і під її знаком, з дитинства мріє про політ. І коли з’ясовується, що його пращур і був африканцем-літуном, причетність до минулого допомагає Дояру відчути себе повноправним членом громади, особистістю, увійти в ланцюг часу, в історію, сміливо подивитися в майбутнє — так сміливо, що він, примушений кулею Гітари, без страху «відлітає» в небуття, уявляючи, що прямує на прабатьківщину.

У фіналі роману помирає закохана в Дояра і відкинута ним Агар, гине Пілат, вбивцею стає Гітара і відлітає до свого народу Мейкон-Мертвяк молодший. А на землі, де їм усім, в кому живе душа негритянського народу, просто нема місця, все лишається незмінним: расова нерівність, ненависть й історія, що її пише народ.