Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Ніхто ані в Польщі, ані в Західній Україні не забував про масові етнічні чистки 1940-х рр. Пам'ять про терор українських партизанів проти польського мирного населення, а з іншого боку — пам'ять про примусове переселення українців польською комуністичною владою, створили атмосферу підозри, в якій довелося проводити польську східну політику. Тепер поляки з України й українці з Польщі могли відверто розповідати свої історії і заперечувати оповіді інших. Провокатори могли поширювати жахливі оповіді про етнічні чистки з фотографіями на підтвердження своїх слів, де одна сторона поставала безневинною, а на іншу покладалась уся провина. Відповідно до опитувань, проведених у Польщі, поляки боялись українців більше, ніж росіян і німців. У Перемишлі, що в 1940-ві рр. став свідком страшної польсько-української громадянської війни, група поляків, попри волю польського Папи Римського, висунула претензії на колишню українську церкву. В 1991 р., коли в Західній Україні почали формуватись організації ветеранів УПА, польський міністр юстиції запропонував визнати чистки, вчинені вояками УПА на Волині, злочинами проти людства й засудити їхніх виконавців на рівні зі сталінськими злочинцями[566]. Українські національні діячі ніяк не могли пристати на таке, оскільки шанували УПА й знали значно більше про сталінізм, ніж поляки. Тим часом українці в Польщі почали вимагати відшкодувань за примусове переселення 1947 року. Зокрема, вони вимагали вибачення від теперішньої демократичної польської держави за операцію «Вісла» — переселення, до якого в 1947 р. вдалась комуністична влада. Українські діячі в Україні підтримали цю вимогу.