Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Такими були п'ять пасток, яких уникла політика європейських стандартів. Щоб зрозуміти справжню ціну непорушності цих позицій, слід пригадати перші десять розділів цієї книги, з яких ми дізналися про те, що поляки не менше від росіян, угорців та сербів мали непрості історичні стосунки з сусідами; що у XX ст. це вилилось у відкритий реваншизм, офіційне проголошення воєн і масові етнічні чистки; а також що пам'ять про війну та несправедливість переважала як серед еліт східних сусідів Польщі, так і серед самих поляків. Справді, після того як у 1991 р. сусіди Польщі на сході здобули незалежність, лідери, дипломати та громадяни по обидва боки колишнього радянсько-польського кордону почали ставити саме ці історичні питання. Після краху Радянського Союзу політика європейських стандартів функціонувала попри раптове відродження національних претензій щодо оспореної литовської батьківщини та загроженого українського центру, й успіх цієї політики не повинен вводити в оману, адже ці виклики були справжніми.
Ніхто ані в Польщі, ані в Західній Україні не забував про масові етнічні чистки 1940-х рр. Пам'ять про терор українських партизанів проти польського мирного населення, а з іншого боку — пам'ять про примусове переселення українців польською комуністичною владою, створили атмосферу підозри, в якій довелося проводити польську східну політику. Тепер поляки з України й українці з Польщі могли відверто розповідати свої історії і заперечувати оповіді інших. Провокатори могли поширювати жахливі оповіді про етнічні чистки з фотографіями на підтвердження своїх слів, де одна сторона поставала безневинною, а на іншу покладалась уся провина. Відповідно до опитувань, проведених у Польщі, поляки боялись українців більше, ніж росіян і німців. У Перемишлі, що в 1940-ві рр. став свідком страшної польсько-української громадянської війни, група поляків, попри волю польського Папи Римського, висунула претензії на колишню українську церкву. В 1991 р., коли в Західній Україні почали формуватись організації ветеранів УПА, польський міністр юстиції запропонував визнати чистки, вчинені вояками УПА на Волині, злочинами проти людства й засудити їхніх виконавців на рівні зі сталінськими злочинцями[566]. Українські національні діячі ніяк не могли пристати на таке, оскільки шанували УПА й знали значно більше про сталінізм, ніж поляки. Тим часом українці в Польщі почали вимагати відшкодувань за примусове переселення 1947 року. Зокрема, вони вимагали вибачення від теперішньої демократичної польської держави за операцію «Вісла» — переселення, до якого в 1947 р. вдалась комуністична влада. Українські діячі в Україні підтримали цю вимогу.
І справді, в червні 1990 р. польський Сенат таки попросив пробачення. Однак у жовтні 1990 р. на польських сенаторів чекало розчарування, коли у відповідь українські депутати не перепросили за терор на Волині у 1943 р.[567] Тут існувала певна логічна суперечність: новій суверенній польській державі було простіше вибачитись за діяльність свого комуністичного попередника, ніж новій незалежній українській державі за дії партизанської армії. Отже, відповідь українського парламенту можна було зрозуміти так, що у всіх стражданнях обидвох спільнот був винен сталінізм. Таке твердження було неприйнятним для поляків, які пам'ятали про УПА. Українці ж дивувалися, чому до вибачень не приєднався Сейм. Однак у 1990 р. Сейм ще не був цілком демократичним, оскільки в ньому домінували колишні комуністи, не надто охочі засуджувати політику 1940-х рр., а тогочасний польський президент Войцех Ярузельський взагалі брав участь в операції «Вісла»! У 1992 р. українська дипломатія знову повернулась до питання польських вибачень за операцію «Вісла»[568].
566
Czech. Ukraincy w Polsce. — s. 34; Wilson. Ukrainian Nationalism. — p. 85. Проте див. також: Kultura, 542 (1992). — s. 119–122. Джерела про страхи поляків щодо сусідів наведено нижче.
567
Про польські вибачення і українську відповідь див.: Czech. Ukraincy w Polsce. — s. 130–131.
568
Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej, 1992. — Warszawa: Polski Instytu Spraw Miedzynarodowych, 1994. — s. 140.