Уран [uk]

О восьмій годині вечора колона таксі під орудою Сьоми Півника прибула до будинку № 1 на Пушкінській вулиці, бо він узяв на себе все керівництво проводами Степки й Платона. По команді Сьоми усі таксисти, явно порушуючи порядок славного міста Приморського, тричі просигналили, даючи знати, що кортеж прибув. Степка в чорних окулярах вийшла на балкон.

— Ми вже йдемо, Сьомо!

— Ну, на колеса! — підняв чарку Лебідь.

— Щасливої вам дороги й життя! — пробасив професор Крамов.

— Спасибі вам за все, за все,— розчулено промовила Степка.— Я щаслива від того, що маю стільки друзів і... що живу на цьому білому світі.

— Попутного вам, Степко й Платоне, вітру й три фути під кілем! — проголосила Клава.

— Клаво, ти ж дала слово, що не будеш плакати? І взагалі беру з усіх слово, що на нашому прощанні не буде жодної сльозинки.

— Клянемося! — крикнули Славко й Ігор.

— Я хочу випити, Степко, за те, щоб ти... ще повернулась в кіно,— сказав Лебідь.

— Дорогий Борисе Авер'яновичу, не будемо показувати народові шрами на обличчі якоїсь Степки Чугай! — Степка обняла свого вчителя.

— Я сподіваюся, що вони... щезнуть... Як, професоре? — звернувся Лебідь до Крамова.

— Будемо сподіватися,— відповів Крамов.— Давайте вип'ємо за те, щоб не було у людей шрамів... на серцях...

Сьома відчинив двері машини й посадовив поруч себе Степку.

— Платоне, ви повинні знати своє місце,— сказав Сьома й подав Степці маленькі кульчики з голубими камінчиками.— Степко, це від моєї мами. Коли ви були в нас, то бачили. що вона двадцять разів виходила з-за столу. Ні, ви бачили?

— Бачила.

— То вона ходила шукати ці сережки, бо моя мама, коли щось покладе, то знайти може тільки великий спеціаліст з карного розшуку... Мама просила, щоб ви їх носили, бо вони приносять щастя.

— Дякую вам.

— Женю! Колю! Ви що, не бачили ніколи вітрин? Візьмете відпустку й можете стояти перед ними хоч усі двадцять чотири профспілкові дні. По машинах, бо я не настільки знайомий з начальником вокзалу, щоб затримати поїзд.