Темна вежа. Темна вежа VII

— Питання в тому, яке завдання нам виконувати першим? Видається, що рятувати письменника легше, бо там у нас не буде супротивників… принаймні таких, щоб ми про них знали… але існує можливість, що… — Джейк не хотів казати: «Існує можливість, що наша телепортація тебе вб’є», — тому ніяково затнувся на півслові.

Спершу йому здалося, що Шимі відповідати не збирається і він, Джейк, постане перед важкою дилемою: повторювати питання чи ні, — але зрештою колишній хлопчик-слуга з корчми заговорив. Він так само не дивився ні на кого з присутніх, а тільки крізь вихід з печери в темряву Краю Грому.

— Мені вчора снився сон, так, — почав Шимі з Меджису, чиє життя колись урятували троє юних стрільців з Ґілеаду. — Мені снилося, що я знову в «Раю для подорожніх», тільки Корал там не було, і Стенлі, і Петті, і Шеба також не було, того, який грав на піаніно. Там не було нікого, крім мене, а я мив підлогу і співав «Безжурне кохання». А потім рипнули двері, так, вони завжди так дивно рипіли…

Джейк побачив, як кивнув Роланд. На його вустах жевріла ледь помітна усмішка.

— Я подивився вгору, — вів далі Шимі, — і побачив, що зайшов той хлопець. — Він глипнув на Джейка і знову перевів погляд на вхід. — Він був схожий на тебе, юний сей, так, майже близнюк твій. Але його лице було залляте кров’ю, а одного ока не було, і кульгав він сильно. Він був як сама смерть, так, і налякав мене дуже сильно, а що вже сумно було на нього дивитися… Я просто мив собі далі підлогу, бо думав, що так він не зверне на мене уваги чи навіть взагалі не побачить і піде геть.

Зненацька Джейк зрозумів, що знає закінчення цієї розповіді. Чи він бачив її? Чи той скривавлений хлопець був він?

— Але він подивився на тебе впритул… — пробурмотів Роланд. Все ще навпочіпки, все ще пронизуючи поглядом сутінки.

— Еге ж, Вілле Деаборн, просто на мене, так і було, і сказав: «Чому ти мусиш завдавати мені болю, коли я так тебе люблю? Коли я не можу і не хочу робити щось інше, бо любов створила мене, і підживлювала, і…»

— «І підтримувала мене в найкращі часи», — прошепотів Едді. З його ока викотилася сльоза і, впавши, залишила темну пляму на землі печери.

— «І підтримувала мене в найкращі часи. Чому ти мене різатимеш, і спотвориш мені обличчя, і наповниш моє серце скорботою? Я лише любив тебе за твою красу, як і ти колись любив мене за мою ще до того, як світ зрушив з місця. А тепер ти дряпаєш мене гвіздками і ллєш розпечену ртуть мені в ніс. Ти нацькував на мене тварин, так, і вони виїли мені м’які місця. Довкола мене збираються кан-тої, і спокою нема від їхнього сміху. Та все одно я люблю тебе і служитиму тобі, і навіть поверну магію, якщо ти мені дозволиш, бо таким було сотворено моє серце, коли я піднявся з Приму. І колись я був сильний і прекрасний, та тепер моя сила майже вичахла».