Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Мажоритарна виборча система передбачає принцип більшості при визначенні результатів голосування (фр. majorie — більшість). Кандидат до представницьких органів вважається обраним, якщо на виборах одержав встановлену більшість голосів виборців. Існують два різновиди мажоритарної системи: абсолютної більшості та відносної більшості.
На виборах за мажоритарною системою абсолютної більшості обраним вважається кандидат, який набрав абсолютну більшість голосів — 50 відсотків плюс один голос. Але не завжди вдається комусь із кандидатів зібрати більше половини голосів у першому турі, тому потрібно проводити другий тур виборів. Така практика склалася, наприклад, у Франції, де до другого туру допускаються всі кандидати з першого туру, за винятком осіб, які зібрали менше 12,5 % голосів. Обраним у другому турі вважається той, хто набрав більше голосів, аніж будь-хто із суперників. Раніше в Україні, на відміну від Франції, до другого туру, якщо перший тур безрезультатний, виходило два кандидата, які набрали найбільшу кількість голосів. Обраним вважався той, хто отримав більше число голосів за умови, що кількість голосів, поданих за кандидата, більше числа голосів, поданих проти. Щоб вибори вважалися дійсними, в них повинно взяти участь не менше 50 % виборців, що зареєструвалися в окрузі. Вибори за мажоритарною системою абсолютної більшості сприяють формуванню відносно стабільних партійних блоків, виключаючи вплив нечисленних, роздроблених партій. Так, у Франції, де така система застосовується з невеликою перервою понад 30 років, налічується більше восьми партій, що реально претендують на голоси виборців.
На виборах за мажоритарною системою відносної більшості (плюральній виборчій системі) кандидату для перемоги досить набрати більше голосів, аніж будь-кому з його конкурентів, і не обов’язково більше половини виборчого округу, як правило, одномандатного, тобто від кожного округу обирається лише один депутат. Якщо ж громадянин зумів досягти висунення тільки своєї кандидатури, то автоматично стає депутатом без проведення голосування. Мажоритарна система відносної більшості використовується у Великобританії та країнах, які колись знаходилися під її впливом, у тому числі і в США. Так, територія США поділена на 435 округів за обранням депутатів Конгресу. В кожному окрузі громадяни обирають одного депутата до нижньої палати (Палати представників), що має дістати просту більшість голосів. Голоси, подані за кандидатів, які програли, не враховуються і не впливають на розподіл місць у Конгресі.
Пропорційна виборча система. Від мажоритарної системи пропорційна відрізняється тим, що будується не за принципами більшості, а за принципами пропорційності між отриманими голосами і завойованими мандатами. У відповідності до числа поданих голосів, депутатські мандати розподіляються не між окремими кандидатами, а між політичними партіями та політичними блоками. Від виборчого округу обирається не один, а декілька депутатів парламенту. Виборці голосують за партійні списки, фактично ж, за ту чи іншу програму. Звичайно, політичні партії намагаються включати до списків людей, найбільш відомих, авторитетних, але сам принцип не змінюється. Партійні списки бувають різноманітні: частина країн (Іспанія, Греція, Португалія, Ізраїль, Коста-Ріка) дотримуються правил закритих або жорстких списків. Виборці мають право обирати лише одну партію, проголосувавши за список. Якщо, наприклад, у списку 225 кандидатур, а партія виграла 10 місць, то депутатами стануть десять перших кандидатів списку. Такий варіант посилює владу партійної еліти. У ряді країн застосовується інший варіант — система відкритих списків. У ряді країн із пропорційною системою діє так званий виборчий поріг. Для того, щоб бути представленою в парламенті, політична партія повинна одержати не менше певного відсотка голосів виборців, подолати певний бар’єр. В Україні, Росії, Німеччині (змішані системи), Італії виборчий бар’єр — 5 відсотків, в Угорщині, Болгарії — 4 відсотки, у Туреччині — 10 відсотків та ін. Політичні партії, що не подолали бар’єр, не отримують жодного місця в парламенті.
Змішана система представництва об’єднує елементи мажоритарної та пропорційної систем. Від характеру сполучення в змішаній системі мажоритарних та пропорційних елементів залежить ступінь дієздатності органу державної влади, обраного за змішаною системою. За змішаною системою проходять вибори в Україні, Росії, Німеччині та ін. Так, в Україні половина депутатів Верховної Ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості, інша — за пропорційною (за партійними списками) із застосуванням виборчого бар’єру — 4 відсотки. Кожний виборець має два голоси: один голос віддає за кандидата, що обирається за мажоритарною системою, а другий — за партійний список. Підрахунки голосів проводяться роздільно. Представництво будь-якої політичної партії складається з кількості мажоритарних та пропорційних мандатів. Вибори проходять в один тур. Виборчий бар’єр — 4 відсотки — не дасть можливості дрібним партіям завоювати місця у Верховній Раді. При такій системі більшість мандатів отримують великі політичні партії. Це дозволяє формувати стабільний уряд.