Політологія: наука про політику

Із змішання елементів трьох «чистих» типів політичної культури формуються патріархально-підданська, підданськи-активістська та патріархально-активістська політичні культури. Оптимальним варіантом, з точки зору Габріеля Алмонда та Стефана Верби, є змішаний тип політичної культури, що вони запропонували назвати «культурою громадянина». «Культура громадянина» — у своїй основі активістська культура, що інтегрує певні елементи патріархальної та підданської культури. «Культура громадянина», на думку західних соціологів, характерна для демократичних суспільств, сприяє їх нормальному функціонуванню, створює основу соціальної стабільності. Політична культура виражає ту органічну єдність між політикою та культурою, що встановлюється в нормальному суспільстві, яке функціонує і яке стало на шлях еволюційних змін. У нормальному суспільстві, що функціонує, відбувається постійний процес залучення культурних цінностей до політики і їх деформація у відповідності з політичними настановами. Тут же має місце актуалізація апробованих соціокультурних освіт, що дістали нове життя, активно беручи участь у вирішенні соціальних проблем. Тому і соціалізація особи, і гуманізація політики неможливі поза культурою. Більш того, політична культура, ґрунтуючись на загальній культурі як історичній на певному рівні розвитку і особистості, і суспільства, виконує, по-перше, функцію узагальненої характеристики громадянина, а, по-друге, виступає формою реалізації її власних сил. Культура не є сукупність високих понять чи високих цінностей. Не є хоча б тому, що ніякі цінності, ніякі досягнення та ніякі механізми не можуть бути в такому випадку гарантією. З будь-яких висот культури можна завжди зірватися в безодню.