Тринадцята казка
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,
- ISBN: 978-617-12-1529-0
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Тринадцята казка». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої казки», а й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла під час народження.
Я так і не змогла нічого там побачити, але Аврелієві це, мабуть, і справді вдалося. А що, коли там було не його ім’я, а ім’я його батька — Амброс?
Пішовши від Карен, я взяла таксі й поїхала до контори правозаступника, що у Бенбері. Адресу я знала, бо листувалася з ним стосовно Естер; а тепер чи не та сама Естер знову «змусила» мене звернутися до нього?
Секретарка, дізнавшись, що я не призначала зустрічі заздалегідь, не схотіла турбувати містера Ломакса.
— Ви що, не знаєте, що сьогодні переддень Різдва?
Але я стала наполягати.
— Скажіть йому, що я міс Лі, приїхала стосовно Енджелфілду та міс Марш.
Із виразом на обличчі, який слід було читати як «це вам не допоможе», секретарка пішла до контори, щоб доповісти про мене, а через деякий час повернулася і таки запросила мене до свого шефа, щоправда, не без прихованої неприязні.
Містер Ломакс-молодший молодим уже не був. Років йому було приблизно стільки ж, скільки було Ломаксові-старшому, коли до нього з’явилися двійнята, щоб залагодити справу із грішми на поховання Джона-копача. З допитливим виразом обличчя і легкою усмішкою Ломакс-молодший потиснув мені руку, і я збагнула, що себе і мене він сприймає як змовників. Упродовж багатьох років містер Ломакс-молодший був єдиним, хто знав друге ім’я своєї клієнтки міс Марш; цю таємницю він успадкував від свого батька разом зі столиком з вишневого дерева, шухлядами картотеки та картинами на стіні. А тепер, після скількох років утаємниченості, до нього приїхала ще одна людина, яка теж знала те, що знав він.
— Радий бачити вас, міс Лі. Чим можу прислужитися?
— Я щойно приїхала з Енджелфілду. З будівельного майданчика. Там поліція. Вони знайшли труп.
— О Господи!
— Як гадаєте, поліція наполягатиме на тому, щоб поговорити з міс Вінтер, чи ні?
Коли я вимовила це ім’я, Ломакс кинув швидкий перестережливий погляд на двері, щоб пересвідчитися, що нас ніхто не чує.
— Звісно, поліція схоче переговорити з власницею маєтку, хоча б для порядку.
— Я так і думала, — швидко сказала я. — Але проблема тут не тільки в тому, що міс Вінтер хвора — вам, сподіваюсь, про це відомо?
— Так, — кивнув містер Ломакс.
— Але і в тому, що помирає її сестра.
Містер Ломакс спохмурнів, кивнув і не став мене перебивати.
— З огляду на важкий стан її сестри, було б краще, якби міс Вінтер дізналася про знахідку з деяким запізненням. Було б також краще, якби цю неприємну новину їй сповістив не хтось чужий, а знайома людина. Крім того, вона не повинна бути на самоті, коли до неї дійде ця інформація.
— Що ж ви пропонуєте?
— Я могла б сьогодні ж повернутися до Йоркширу. Якщо я встигну на станцію до наступної години, то сьогодні увечері вже буду там. Напевне, поліція контактуватиме з нею за вашим посередництвом?
— Так. Але я зможу забезпечити кількагодинну затримку. А ви тим часом встигнете туди дістатися. Я можу також підкинути вас до станції, якщо хочете.
У цей момент задзвонив телефон. Ми обмінялися стурбованими поглядами, і містер Ломакс узяв слухавку.
— Кажете, знайшли чийсь скелет? Зрозуміло… Так, вона є власницею маєтності… Людина похилого віку, та ще й тяжко хвора… Сестра теж серйозно хвора, може з дня на день померти… За цих обставин… Так, було б краще… До речі, я знаю людину, яка збирається туди їхати сьогодні увечері… Дуже надійна людина… Аякже… Безперечно… Усіма можливими засобами. До побачення.
Містер Ломакс зробив запис у своєму записнику і підсунув його мені через стіл. Там значилося ім’я й телефонний номер.
— Хоче, щоб ви зателефонували, коли будете на місці, і дали йому знати, як здоров’я старої пані. Якщо вона буде в змозі, то він з нею поговорить, якщо ні, то ця справа може почекати. Каже, що ті людські останки — задавні. До речі, скільки лишилося до відправлення вашого поїзда? Треба поквапитися.
Побачивши, що я заглибилася у роздуми, містер Ломакс-молодший майже всю дорогу мовчав. Але якась думка не давала йому спокою, тож, звертаючи з головної дороги до станції, він не втримався і спитав:
— Між іншим, а як стосовно тринадцятої казки? Не думаю, що…
— Сама не знаю, — відповіла я. — Вибачте, але я сама дуже б хотіла це знати.
На обличчі містера Ломакса з’явилося розчарування.
А коли попереду забовваніла станційна споруда, надійшла моя черга ставити запитання.
— Ви часом не знаєте людину на ім’я Аврелій Лав?
— Постачальника провізії? Звісно, знаю. Справжній кулінарний геній!
— А давно ви його знаєте?
Містер Ломакс відповів не задумуючись: