Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
В. Барладяну-Бирладник стверджує, що уже 7 листопада, за даними Є. Коновальця, все було готове до антигетьманського виступу. «Але для початку повстання не вистачало наказу з Москви.
13 листопада, за день до початку протигетьманського повстання, В. Винниченко зустрівся на квартирі міністра фінансів у центральнорадівському уряді УНР В. Мазуренка з Х. Раковським і Д. Мануїльським, які й наказали йому роз-
почати повстання»618.
При цьому автор посилається на Винниченкове «Відродження нації».
З наведеного залишається загадкою, чому треба було чекати наказу з Москви, чому цей наказ було одержано 13 листопада (Д. Яневський чи то з розрахунку, чи то з недбалості відніс цей епізод до 3 листопада).
Твердження В. Барладяну-Бирладника взагалі є вигадкою, оскільки нічого подібного тому, про що він пише, немає у В. Винниченка. «Під час підготовки повстання, — повідомляє Голова Директорії, — шукаючи скрізь з усіх боків забезпечення успіху своєї справи, ініціатори руху ввійшли в переговори з представниками російської совітської делегації Х. Раковським і Д. Мануїльським для координації наших виступів під час повстання. Вони згоджувались піддержувати нас не активно, а усиленням своєї розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьманських військ. Вони зобов’язувались визнати той лад, який буде встановлено новою українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народної Республіки. З свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної партії на Україні.
Д. Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей на піддержку справи, а також поїхати за кордон для підписання цього договору.
Не надаючи значіння ніяким підписам, гадаючи, що й без цього можна додержати договір, коли є щирість і бажання додержуватись його, й зламати з підписом, коли того бажання немає, — я їхати кудись підписувати відмовився, так само як і від пропонованих грошей. Але договір лишався договором»619.
Отже, ні про дату, ні про ленінський наказ щодо повстання й мови немає. Тобто написане В. Барладяну-Бирладником з посиланням на В. Винниченка є примітивною фальсифікацією. Те ж саме можна віднести і до міркувань П. Солухи.
То ж не варто послуговуватися подібними працями, щоб дізнатися правду про справжню сторінку вітчизняної історії, зрозуміти, як відбувалося дійсне створення організації, що радикально вплинула на перебіг національно-визвольної боротьби, процес українського державотворення.
У день обрання Директорія мала переїхати до Білої Церкви, звідки планувалося розпочати наступ на Київ. У столиці залишився лише В. Винниченко, щоб підготувати відозву до населення від імені Директорії й призначити її заступників «для коордінації революційної акції»620.
Відозва з’явилася на вулицях Києва одночасно з грамотою П. Скоропадського про федерацію з Росією — 15 листопада 1918 р. У відозві (під нею стояли підписи В. Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швеця і П. Андрієвського), наголошувалося на антинародній, антинаціональній сутності гетьманщини, давалася оцінка останньому крокові П. Скоропадського — рішенню про відновлення федерації з нерадянською, білогвардійською Росією. «Останнім зрадницьким актом генерал-гетьмана П. Скоропадського про скасування самостійности Української Держави український народ віддається остаточно на поталу поміщицькобюрократичної реакції і на цілковите поневолення, — говорилося у відозві. — Сформований новий уряд із представників реакційних кляс, які мають творити єдину неділиму Росію, виразно говорить про те, що чекає український народ, коли ви не встанете рішуче і до останнього чоловіка в оборону свого життя.