П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

— Ну так, в деякому роді. Він здатний оволодівати розумом людей і таким чином управляти ними. Він називається соноходець. Ніякою іншою магією він не володіє.

Дю Шайю деякий час роздумувала над його словами.

— Ніяка армія не може довго існувати без підтримки жителів своєї країни. Він керує всіма жителями своєї країни таким чином? І всі на його стороні?

— Ні. Він не здатний впливати на всіх одночасно. Він повинен вибирати когось одного, хто йому потрібен у даний момент. Ну, приблизно як майстер меча в бою спершу вибирає найважливіші цілі. Він захоплює тих, хто володіє магією, і керує ними, щоб користуватися їх чарами для своїх цілей.

— Значить, таким чином відьми змушені творити зло за його вказівкою? І своєю магією тримають його народ за горлянку?

— Ні, — вимовила за спини Річарда Келен. — Люди підкоряються добровільно.

На обличчі Дю Шайю було написано сумнів.

— Ви вважаєте, що люди самі дозволяють такій людині бути їхнім вождем?

— Тирани можуть правити тільки за згодою своїх громадян.

— Значить, вони теж погані люди, а не тільки він один?

— Ці люди нічим не відрізняються від інших, — пояснила Келен. — Як собаки навколо банкетного столу, люди збираються навколо тирана в прагненні підібрати кинуті на підлогу недоїдки. Звичайно, не всі виляють хвостом, але більшість — так, якщо тиран спершу змушує їх бризкати слиною від ненависті і дає добро їх мерзенним інстинктам, дозволяючи їм почувати себе при цьому так, ніби вони роблять те, що треба. Багато воліють брати, а не заробляти. А тирани охоче потурають таким бажанням.

— Шакали, — констатувала Дю Шайю.

— Шакали, — погодилася Келен.

Стривожена почутим, Дю Шайю опустила очі.

— Значить, все ще жахливіше. Я воліла б вважати, що ці люди одержимі магією соноходця або навіть самого Володаря, ніж знати, що вони слідують за цим звіром з власної волі.

— Ти хотіла щось сказати, — нагадав Річард. — Ти сказала, що хочеш щось повідомити. Мені б хотілося це почути.

Дю Шайю склала руки на животі. Розгубленість змінилася заклопотаністю.

— По дорозі сюди ми таємно слідували за цією армією, щоб дізнатися, куди вона йде. Ми захопили декого з них, щоб знати точно. Армія рухалася дуже повільно. Щоночі їх вождь наказував розбити намет для нього і його жінок. Намети великі, в них вільно може розміститися багато людей, і з багатьма пристроями, щоб йому було зручно. Для інших важливих осіб вони теж розбивали намети. І кожну ніч бенкетували. Їх вождь, Джеган, веде себе як великий і багатий король, що відправився в розважальну поїздку. А в фургонах їдуть жінки, деякі добровільно, деякі — ні. І кожну ніч їх пускають по колу. Цю армію веде не тільки жадоба завоювань, але і хіть. Спершу вони задовольняють свої інстинкти, а потім рухаються в пошуках нових завоювань. У них багато екіпіровки. Багато запасних коней. Повно м'ясних туш. Довгі каравани фургонів везуть найрізноманітнішу їжу. У них є фургони з усім на світі, починаючи від кузень до мукомолень. Вони везуть столи та стільці, килими, посуд і келихи, упаковані в дерев'яні ящики. І щоночі вони все це розпаковують, щоб шатер Джегана виглядав як палац, оточений будинками його наближених. З усім цим барахлом і зручностями здається, що подорожує ціле місто. Армія тече, як повільна ріка, — жестом показала Дю Шайю. — Це займає час, але ніщо не може її зупинити. Вона йде і йде. Їх багато, вони йдуть повільно, але вони йдуть. Я знала, що мені потрібно попередити Кахаріна, тому ми не стали далі їх переслідувати і пішли швидко. Бака-тау-мана вміють пересуватися пішки так само швидко, як і люди на конях.