Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Але Сатана розповідав і розповідав, зачаровуючи згубною музикою свого голосу. Забувши про все, ми слухали його мову, і знов любили його; ми були його рабами, і він міг робити з нами що йому заманеться. Нас сповнювало щастя від усвідомлення того, що він з нами, що ми дивимося в небесну глибінь його очей, і від дотику його руки по наших жилах розливалося блаженство.
Розділ 3
Незнайомець набачився всього, побував по всіх усюдах, знав геть усе й нічого не забув. Те, що комусь іншому доводилося наполегливо вивчати, він осягав з одного погляду; труднощів для нього не існувало. А коли він про щось розповідав, усе те оживало перед очима. Він бачив, як було створено світ; він бачив, як було створено Адама; він бачив, як Самсон струснув колони храму і зруйнував його[70]; він бачив смерть Цезаря[71]; він розповідав про повсякденне життя на небесах; він бачив, як засуджені грішники корчаться у вогняних хвилях пекла; і ці картини поставали перед нами, ніби ми самі там були й бачили все те на власні очі. Ми були вражені, а він, певне, тільки забавлявся. Видіння пекла, бідолашні діти, жінки, дівчата, хлопці, чоловіки, які кричали в муках, благали пощади — о, ми ледь могли це знести! А він залишався таким незворушним, ніби дивився на паперових пацюків, які горіли у намальованому вогні.
А коли він говорив про життя людей на землі та їхні вчинки — навіть про найвеличніші та найблагородніші вчинки, — ми завжди в глибині душі відчували якийсь сором, бо усім своїм виглядом він показував, що і самі люди, і їхні діла — дрібниці, не варті уваги. Можна було подумати, що йдеться про мух. Одного разу він навіть сказав, що хоч люди тупі, темні, чванькуваті, хворобливі, слабкі, підлі, жалюгідні і взагалі нікчемний набрід, вони певною мірою цікавлять його. Отак і сказав, звичайнісіньким тоном, не дратуючись, ніби мова йшла про цеглу, гній, про щось незначне та бездушне. Мабуть, він не хотів нас образити, але я подумки відзначив, що в нього не дуже добрі манери.
— Манери! — мовив він. — Я просто кажу правду, а правда — це і є добрі манери. Манери — це вигадка. От і за?мок готовий. Чи він вам подобається?
Хіба міг він кому-небудь не сподобатися! Він просто тішив око, такий був стрункий, гарний, дивовижно довершений у всіх своїх деталях, аж до маленьких прапорців, що майоріли на вежах. Сатана сказав, що тепер треба поставити на мури артилерію, розмістити воїнів з алебардами і вишикувати кавалерію. Варто було подивитися на наших людей і коней! Вони нікуди не годились, адже ми не вміли ліпити. Сатана сказав, що він нічого гіршого не бачив. Коли він оживив їх своїм дотиком, на них не можна було дивитися без сміху. Ноги в солдатів були неоднакової довжини, вони хиталися, мов п’яні, незграбно розмахували руками, загрожуючи життю всіх довкола, і врешті попадали на землю і лежали, безпорадна брикаючи ногами. Ми всі сміялися, хоч картина була прикра. Ми зарядили гармати землею, щоб салютувати, але вони були теж недоладно зроблені, покривлені, і від першого ж пострілу вибухнули. Кілька гарматників загинули, а решта покалічилися. Сатана мовив, що коли ми хочемо, він влаштує зараз бурю і землетрус, але нам слід відступити у безпечне місце. Ми хотіли покликати з собою і маленьких людей, однак він велів не турбуватися про них, вони нікому не потрібні, а якщо колись і знадобляться, ми зробимо інших.
Невеличка грозова хмара чорною тінню нависла над замком, замиготіли мініатюрні блискавиці, почулися перекоти грому, задвигтіла земля, зашумів, засвистів вітер, ринув дощ, і маленькі люди кинулися в замок шукати притулку. Хмара дедалі чорнішала, за нею майже не видно було замку. Раз у раз спалахували блискавки, влучали у замок, і він зайнявся. Люте червоне полум’я вихлюпнуло з нього, пробилося крізь хмару, і маленький народець з криками висипав на подвір’я. Але Сатана змів їх рукою назад, не зважаючи на наші просьби, сльози та благання. Аж тут серед виття вітру й гуркоту грому пролунав вибух — у повітря злетів пороховий льох, земля розсунулася, зруйнований замок провалився в безодню, яка, проковтнувши його разом з усіма безневинними жертвами, зімкнулася знову. З п’яти сотень нещасних створінь не врятувався ніхто. Серця нам краялися від болю, ми не могли втримати сліз.
— Не плачте, — сказав Сатана, — вони нічого не варті.
— Таж вони потраплять до пекла!
70
В біблійній легенді розповідається, як, потрапивши в полон до філістимлян, Самсон обвалив покрівлю храму, під уламками якого загинули його вороги і він сам.
71
Гай Юлій Цезар (100—44 до н. е.), римський полководець і диктатор, був убитий республіканцями під проводом Брута і Кассія.