Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
— Дуже добре.
— Може, в тебе якісь непереливки?
— Начебто все гаразд.
— Чи немає в тебе ворогів?
— Ні, наскільки мені відомо.
— Як живеш ти з родичами, сусідами, з дружиною?
— У мирі та згоді.
— Звідки ж міг узятися в мене наказ заарештувати тебе? — спитав пристав. — Виконуючи свій обов'язок, я мав би схопити тебе за комір, посадити в першу-ліпшу карету й спровадити тебе туди, куди в наказі написано. Ось читай…
Пиріжник прочитав і зблід. Пристав сказав йому:
— Заспокойся, обміркуймо вкупі, що нам краще зробити для моєї й твоєї безпеки. Хто в тебе буває?
— Ніхто.
— Дружина в тебе гарна й кокетлива.
— Я їй волю даю.
— Ніхто на неї бува оком не накинув?
— Їй-богу, ні, хіба що управитель, який іноді потискує їй руки та плеще їй всілякі абищиці, але ж у моїй крамниці, при мені, при моїх пекарчуках, тож я гадаю, що між ними немає нічого недоброго й нечесного.
— Наївний ти чоловік!
— Може бути, але з якого боку не глянь, краще вважати свою дружину чесною, так я й роблю.
— А чий то управитель?
— Пана де Сен-Флорантена.[244]
— А з чиєї канцелярії видано наказа про арешт, як ти гадаєш?
— Може, й з канцелярії пана де Сен-Флорантена.
— Так воно і є.
— О, їсти мої пиріжки, цілуватися з моєю жінкою, ще й мене замкнути — це занадто невдячно, не можу повірити!
— Наївний ти чоловік! Як твоя жінка поводиться останніми днями?
— Вона якась смутна.
— А управителя ти давно бачив?
— Здається, вчора; так, учора.
— Ти нічого не помітив?
— Я дуже неспостережливий, але мені здалося, що, прощаючись, вони робили якісь знаки головою, так ніби одне казало — так, а друге — ні.
— Чия голова казала — так?
— Управителева.
— Вони невинні або ж змовники. Слухай, друже, не повертайся додому, тікай кудись у безпечне місце, до Тампля[245], до Абатства[246], куди знаєш, а я тим часом діятиму; пам'ятай тільки одне…
— Не з'являйся тут, не показуйся й мовчи.
— Згоден.
Тієї ж миті пиріжників будинок оточили якісь люди. До пиріжниці зверталися перевдягнені поліцаї, питали в неї про чоловіка; вона одному відповідала, що він хворий, другому — що він пішов на свято, третьому — що він гуляє на весіллі. Коли повернеться? їй невідомо.
Третього дня годині о другій вранці пристава повідомили, що якийсь чоловік, закутаний з головою в плащ, тихо відчинив надвірні двері й тихо шугнув до пиріжника в хату. Пристав зразу ж прибув на місце в супроводі комісара, слюсаря, фіакра й кількох стрільців. Двері відчинили відмикачкою, пристав із комісаром тихо піднялися сходами. Постукали до пиріжниці в кімнату — ніякої відповіді; постукали ще раз — ніякої відповіді; за третім разом спитали:
— Хто там?
— Відчиніть.
— Хто там?
— Відчиніть, ім'ям короля.
— Гаразд, — сказав управитель пиріжниці, з якою спав, — небезпеки немає: це прийшов пристав виконати наказ. Відчиніть; я назвуся, він піде геть, та й по всьому.
Пиріжниця в сорочці відчиняє й знову лягає в ліжко.
Пристав. Де ваш чоловік?
Пиріжниця. Його немає.
Пристав (відхиляючи заслону). А це хто?
Управитель. Це я, управитель пана де Сен-Флорантена.
— Ви брешете, ви — пиріжник, бо хто спить з пиріжницею, той і є пиріжник. Уставайте, одягайтесь і йдіть за мною.
Управитель мусив скоритися, отож його й привезли сюди. Довідавшись про підлість свого управителя, міністр схвалив дії пристава: сьогодні надвечір він мусить забрати управителя із цієї в'язниці й перевести до Бісетру, де він, зважаючи на ощадливість адміністрації, їстиме чвертку поганого хліба, унцію яловичини й цигикатиме на віолончелі з ранку до вечора…
244
Граф Сен-Флорентен де Трієр (1705—177) — керівник духовного департаменту за Людовіка XV, один з найзапекліших ворогів енциклопедистів, мав право видавати накази на арешт.
245
Тампль — монастир ордену тамплієрів в передмісті Парижу, використовувався як в'язниця.
246
Абатство — тюремне приміщення при монастирі Сен-Жермен де Пре. Оскільки територія Тампля та Абатства була вилучена з загальної юрисдикції, тут знаходили притулок неспроможні сплатити борги.