Фаренго. Ч. 2. Гніздо
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-036-0
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Фаренго. Ч. 2. Гніздо». Краткое содержание книги:
«Тричі „ха“! Невстановлених осіб! — подумки реготнув імперський комісар. — Встановити їх було справою кількох хвилин. От тільки ніхто не хотів лізти у це смердюче аристократичне лайно заради якоїсь там клонки…»
Щойно Марков закінчив вивчати життєву історію божевільного Глагау, як із поліцейського управління в Астері йому повідомили, що під час нічних заворушень у столичному середмісті натовп розгромив слідчу тюрму і випустив звідти усіх затриманих, серед яких були колишній капітан «Сарматії» Джу Лао й клонка серії КМ0981 «Наталія», яка називалась дружиною колишнього капітана. Де тепер знаходиться клонка, ані поліція, ані Джи Тау не знають.
Не встиг імперський комісар усвідомити катастрофічний зміст цього повідомлення, як до його кімнати увійшов один із службовців Квантової фортеці.
— Генерал-лейтенанте, — урочисто звернувся він до Маркова. — Імператор наказує вам негайно прибути до його ставки.
— Х-хто наказує? — тільки й спромігся перепитати комісар.
— Імператор прибув на Аврелію, сір. Інформація про факт та місце його перебування на планеті доведена лише до обмеженого кола персон. За десять хвилин, сір, на вас чекатиме дискоїд, який має доправити вас до імператорської ставки.
25
Військовий корабель-лабораторія SP73 «Анапурна»
у системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).
14 юна 417 року Ери Відновлення.
Спочатку Оса вирішила, що їй сниться поганий сон. Що вона й далі спить в обіймах Харбі «Котика» Берістера у його затишній квартирі на двісті восьмому поверсі житлового будинку-вежі. А це бридке, подібне до довбаного шкільного медблоку приміщення їй лише сниться. Особливо роздратував її огидний кислий запах, яким воно просмерділось. Дівчина наказала собі негайно проснутись, але з того нічого не вийшло. Все було таким реальним, що хотілось кричати від жаху. По-перше, вона була зовсім голою й не мала змоги зробити навіть найменшого руху. Її брутально розіп’яли на прямокутній, вертикально поставленій рамі, зробленій з того самого білого матеріалу, що й усе навколо. Їй було боляче. Міцні браслети охопили її зап’ястки і ноги, а невидимий пристрій міцно стискав голову, не даючи нею поворухнути. А ще вона відчула, що в неї відсутнє волосся. Що її голова поголена. Що в неї зовсім лиса голова. Це настільки шокувало Осу, що вона таки закричала. Відчайдушно, дико.
— І чого ж ти кричиш, дурепо? — почула вона наче надтріснутий жіночій голос. У ньому жила якась дивна невпевненість, немов власниця голосу сумнівалась у своїй здатності продукувати звуки.
Оса скосила очі, бо ж повернути голову не мала змоги, і побачила ще одну прямокутну раму з розіп’ятою на ній голою лисою жінкою. Ця конструкція стояла паралельно з її рамою. Так, ніби вони з тією жінкою були мистецькими творами, виставленими на огляд публіці. От лише ніякої публіки у білому приміщенні не спостерігалось.
— Ти хто? — спитала Оса.
— Хто я? — жінка видала хрипкий звук, калічний уривок сміху. — Я була Фатімою Ферфакс. Колись була. А тепер я шматок м’яса.
«Фатіма Ферфакс? — Оса згадала свою розмову з Харбі про Орден Тих, що схиляються перед Мечем. — Це ж та небезпечна заколотниця, яку тримають у тюрмі! Значить, я у тюрмі? Але ж за що? Я ж нічого не зробила… Це помилка? Що-це-та-ке?»
— Ми в тюрмі? — невпевнено запитала Оса.