Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Коли запах олії і сморід згорілого м’яса рознеслися хатою, Ірма вже поскладала на руки рушники і білизну. Не здогадуючись, що відбувається, але з передчуттями пораненої людини, яка знає, що будь-яка непрогнозована зміна, ба навіть непрогнозована зміна запаху, може принести лише нове нещастя, піднесла білизну до обличчя, наче захищаючись від удару. Потому її випустила з рук і побігла до кухні. Той Катаринин крик, який вона проковтнула, врешті знайшов горло, крізь яке вирвався: Ірма розтулила рота і почала собачим голосом завивати. Зайшла до кухні і тоді замовкла. Опустилася на коліна і стишена доповзла до сестри. Не дивилася на її руки зі спотвореними п’ястками, які більше не могли повністю лягти на підлогу, а безтямно стриміли в байдуже небо, наче загасле рамля спаленої покрівлі. Доповзла до голови сестри і стишилася. Пасмо волосся, обліплене хною, легенько ворушилося, вимальовуючи червоний слід на Катарининій шиї. По цьому сліду Ірма бачила, що Катаринине тіло ще дихає. Жахнувшись від думки, що може пробудити її і повернути до болю, Ірма вустами торкнулася плитки і почала її беззвучно цілувати навколо сестриної голови.
Шепотіла до плитки:
— Я не хотіла, Катя, миилаа… Катя мииилааа… Не хотіла…
Потому й те шепотіння стихло. Більше нічого не було чути.
На світлій плитці залишився банальний серцеподібний слід від помади з її губ.
Ловро й Іта приїхали через півгодини. Хвіртка і двері до хати були відчинені. Панував спокій, сестер не було чути. Іта інстинктивно сховалася за Ловро і пропустила його першого. Ловро причинив кухонні двері обережно, щоб його різкий рух нікого не ушкодив. Завмер, позаду нього Іта сухо заридала.
Ловро не відразу зрозумів, що дивиться на Катаринине тіло, яке лежить із неприродно піднятими головешками замість рук, ані що довкола того тіла повзає безголосе Ірмине тіло. Тому люто затряс головою, наче відганяючи картину, а тоді відійшов від дверей і відштовхнув Іту.
— Не заходь.
Заледве пригадав номер телефону «швидкої допомоги», щось відповідав, чомусь гарчав на чергового, тоді почав повторювати:
— Та як ми ту нещасну дитину похоронимо? Та хтось мусить ту дитину схоронити. Люди добрі, ту бідну дитину треба поховати. Люди добрі, шо ж то таке? Мати Божа, поможи нам. Мати Божа!
Томіца, водій «швидкої допомоги», чекає, доки Катарину розмістять в кареті «швидкої»:
— Тому, хто перший скаже слово «спілкування», заїду по писку. Холєра, ви чисто всі подуріли, шо то за ідіотська фраза: «Ми про це не спілкувалися», нині чув вар’ятку по радіо, яка повіла, же тре «опредметнити спілкування». Дупу їй тре опредметнити, корова дурнувата. Ніби мені мало моєї роботи, вона ше з мене дурня робить, замість того, шоб музичку крутити. Ніби легко на «швидкій» їздити, бляха. То страхіття якесь, чоловіче, ціле страхіття. Ліпше мерців на цвинтар возити. Народ троха скавулить, розмієш, троха прощається з мерцем, але, в принципі, ніц страшного, все нормально, все елегантсько, мир і спокій. Можеш відпочити, як людина. А тово, холєра, останнім часом тільки дітей підбираємо на дорогах. Ні живих ні мертвих. І то тре довезти до лікарні живе. Жену, як вар’ят по тих корках, ніхто не вступається, ніби я капусту вожу, ледве переїжджаю через Республіки Австрії, хочу звінклювати на Клаічеву, а тут виродок вискакує перед машиною, я б його забив, кажу, забирайся, придурку, бляха, а він каже, же в мене проблеми зі спілкуванням. То ти маєш проблеми зі своїм пиндриком здохлим, виродок проклятий. Мені дитина скоро помре в машині, а він мене дістає зі спілкуванням. Першому, хто скаже «спілкування», заїду по писку. Завалю в макітру, в нього дитина не вмирає, то точно. Ше дам по писку тому, хто повість «відреагувати…» І «добробут», трафило би їх з тим добробутом. То особливо…
Той малий дійсно вмер? А то його мама? Шось собі зробила, бідачка. Куди її везти? На Виноградську? Добре. Виноградська. Шляк би трафив таку роботу і таке життя. Ліпше буду вогирки з парників возив, ніж тово капарство. А я був впевнений, же дитина видряпається. Я гнав, як вар’ят. Скорше навіть в «Формулі 1» не ганяють. А дитина вмерла. А тепер маму везу. Сране життя. Вимкни те радіо, бо розвалю його!