Сто років самотності (збірка)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сто років самотності (збірка)». Краткое содержание книги:
Я б хотів узяти собі одну, якщо ви дозволите, — попросив він. — Свого часу вони були розпізнавальними знаками заколотників, але нині це реліквія.
Офіцер був зовсім молодий, майже юнак, але тримався дуже впевнено, і тільки тепер стало помітно, що в ньому є щось привабливе, приємне. Ауреліано Другий подарував йому золоту рибку. У офіцера, мов у дитини, радісно заблищали очі, він. сховав рибку до кишені, а решту повкидав у бляшанку й поставив її на місце.
Це неоціненний подарунок, — сказав він. — Полковник Ауреліано Буендіа був одним із найвизначніших наших людей.
Однак цей напад людяності не змінив його професійного поводження. Перед дверима Мелькіадесової кімнати Санта Софія де ла П'єдад вдалася до останнього виверту, який залишився у неї.
Тут уже майже сто років ніхто не живе, — мовила вона.
Офіцер примусив відчинити кімнату, провів по ній променем ліхтарика, і Ауреліано Другий та Санта Софія де ла П'єдад побачили арабські очі Хосе Аркадіо Другого в ту мить, коли світло ковзнуло по його обличчю, і зрозуміли, що це кінець однієї тривоги й початок іншої, порятунок від якої — тільки покора. Однак офіцер і далі водив променем ліхтарика по кімнаті, не виказуючи жодних ознак зацікавлення, поки не виявив сімдесят два горщики, поскладані штабелями в шафі. Тоді він увімкнув світло. Хосе Аркадіо Другий, більш, ніж будь-коли урочистий і замислений, сидів на розкладачці, готовий встати й піти. Позад нього видніли полиці з розшарпаними книжками й згортками пергаментів, усе ще чистий і прибраний робочий стіл з чорнильницями, повними чорнила. В кімнаті було те саме свіже й прозоре повітря, та сама непідвладність пилові й руйнації, які з дитинства пам'ятав Ауреліано Другий і які не вмів помічати лише полковник Ауреліано Буендіа. Але офіцерову увагу привертали тільки горщики.
Скільки чоловік мешкає в будинку? — спитав він.
П'ятеро.
Офіцер, очевидно, нічого не зрозумів. Його погляд спокійно спинився на тому просторі, де Ауреліано Другий і Санта Софія де ла П'єдад і далі бачили Хосе Аркадіо Другого; та й сам Хосе Аркадіо Другий тепер спостеріг, що військовий дивиться на нього, не бачачи його. Потім офіцер вимкнув світло й зачинив двері. Коли він заговорив із солдатами, Ауреліано Другий зрозумів, що молодий військовий бачив Мелькіадесову кімнату тими очима, якими її бачив полковник Ауреліано Буендіа.
Сюди справді щонайменше років сто ніхто не навідувався, — сказав офіцер своїм солдатам. — Тут, мабуть, навіть змії водяться.
Коли двері зачинилися, Хосе Аркадіо Другий відчув упевненість у тому, що його війна скінчилася. За багато років до цього полковник Ауреліано Буендіа розповідав йому про запаморочливу силу війни і намагався довести своє твердження незліченними прикладами з власного життя. Хосе Аркадіо Другий повірив йому. Але в ту ніч, поки офіцер дивився на нього, не помічаючи його, він згадав про напруження останніх місяців, про мерзоти тюрми, про паніку на вокзалі, про поїзд, навантажений трупами, й дійшов висновку, що полковник був просто шарлатан або дурень. Хосе Аркадіо Другий не розумів, навіщо було витрачати стільки слів, щоб пояснити, що саме відчуваєш на війні, коли досить тільки одного слова: страх. Захищений у Мелькіадесовій кімнаті чаклунським світлом, шумом дощу, відчуттям своєї невидимості, він нарешті здобув той спокій, якого не мав жодної хвилини за все своє минуле життя, і єдине, що іще викликало в нього страх, — це думка, коли б його, бува, не поховали живцем. Він розповів про це Санта Софії де ла П'єдад, яка носила йому їсти, і вона обіцяла зробити все можливе, аби тільки прожити якнайдовше й упевнитися на власні очі, що його ховають мертвим. Тоді, звільнившись нарешті від усіх страхів, Хосе Аркадіо Другий взявся вивчати Мелькіадесові пергаменти, і що менше він розумів їх, то з більшим задоволенням вивчав далі. Він звик до шуму дощу, який через два місяці вже перетворився на нову форму тиші, і тільки поява Санта Софії де ла П'єдад порушувала його самотність. Він упрохав її залишати йому їжу на підвіконні, а на двері почепити замок. Інші члени родини забули про Хосе Аркадіо Другого, навіть Фернанда, яка не заперечувала проти перебування дівера в будинку, відколи їй стало відомо, що офіцер застав його в кімнаті, але не помітив. Через півроку добровільного ув'язнення Хосе Аркадіо Другого, коли війська залишили Макондо, Ауреліано Другий, що страшенно хотів потеревенити з ким-небудь, поки вщухне дощ, зняв замок із дверей кімнати. Тільки-но він ступив досередини, як у ніс йому вдарив сморід від горщиків: вони були виставлені на підлогу й неодноразово використані за призначенням. А Хосе Аркадіо Другий, полисілий, байдужий до нудотних, отруйних випарів, усе читав і перечитував незрозумілі пергаменти. Він увесь світився якимсь ангельським сяйвом. Зачувши, що розчинилися двері, він лише підвів очі від столу й знов опустив їх, але братові було досить і цієї короткої миті, щоб побачити в його погляді повторення непоправної долі прадіда.