Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
Натомість постали інші проблеми — такі, що випливають із Шульцової особливої стилістики, його мови й синтаксису: довгі складні речення, в яких підрядності суттєво більше, ніж сурядності (явна ознака т. зв. книжності стилю); розлогі описи з химерними перестрибуваннями метафори в метаморфозу і навпаки, — мала кількість діалогів; пряма мова, що найчастіше стає монологом, — часте вживання наукових, філософських і технічних термінів, рідковживаних екзотизмів і загалом іншомовної лексики.
Усі ці ознаки аж ніяк не свідчать про легке чтиво, й це цілком слушно. Неслушно ж те, що Бруно Шульца через них вважають якимось майже нечитабельним. Існує стереотип великого, але вкрай нудного, тяжкостравного Шульца, таку собі сповнену мовних аберацій «пам'ятку літератури».
Тим часом, за всієї книжності, Бруно Шульц є автором гранично емоційним, а подекуди просто ейфорійним, — його ритміка і словесна пульсація чарує й затягує. Розсмакувавшись у цьому письмі, вже не можеш від нього відірватися. Парадоксальним чином Шульц читається і важко, і легко водночас. Мої перекладацькі зусилля було спрямовано головним чином на те, щоб український читач відчув цю парадоксальну двоїстість і полюбив її.
Ще одна Шульцова тонкість — надзвичайно своєрідне і вміле дозування іронії та пафосу, ба більше — доведення обох цих тональностей до органічного співжиття у живій нерозривній суміші.
Наступна складна особливість — настільки ж органічне переплітання яви і сну, галюцинації. Шульцова «сонність» (завислість у напівсні-напів'яві) підозріла: вона змушує підозрювати автора в хаотизмі та необов'язковості. Насправді ж це лише питання читацької уважності. Перекладаючи ці начебто довільні сцени й описи, розбираючи їх на частинки, шматочки, елементи й атоми, починаєш раптом бачити їхню строгу конструкцію та внутрішній лад.
Перекладати Шульца — можливо, найкращий шанс переконатись у тому, що єдиним справжнім читачем кожного автора може бути лише його перекладач.
Не я перший (перший — він сам у власній статті 1936 року) і не я останній визначив би творчий метод Шульца як міфологізацію. Шукаючи глибших сенсів описуваного, Шульц віддається творенню своєї міфології, що, наче мозаїка, включає в себе шматочки первісних світових міфологій, головним чином юдейської та християнської, але не тільки їх. Міфологія ж, як відомо, є альтернативою історії. Шульц поставив на міфологію — й тому історичний час, історичні події в нього навіть не на другому плані.
З його творів ми нічого не дізнаємось, наприклад, про втечу родини до Відня, як і в цілому про Першу світову війну, тим більше про Другу. Ми не прочитаємо в нього про Галичину 1920-х або 30-х років, про пацифікацію, терор, замахи, робітничий рух і показові суди. Єдина історична постать, якій Шульц приділяє несподівано багато уваги — цісар Франц Йосиф І. Але й він під Шульцовим пером з історичного діяча перетворюється на міфічного — «потужного й сумного деміурга».
Складовими Шульцового міфологізму є поетизація та оказковування. В його світі Природа виявляється вторинною, вона лише наслідує Мистецтво, до того ж незрідка (і тут уся невблаганність його іронії!) само по собі наслідувальне і другорядне. Так, засилля в певному монастирському зібранні старих полотен винятково одних і тих самих маргінальних мистецьких шкіл призводить до кліматичних змін у всій навколишній місцевості («Друга осінь»). Інший приклад: скупчення хмар на небесах є насправді копією «версалів, ескоріалів» та інших архітектурних ансамблів світу («Республіка мрій»).
І тут саме час процитувати вдруге: «Щиро кажучи, дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність — та, що її створив митець».
Зауважте, наскільки це близько до іншого галичанина й Шульцового літературного ровесника — Богдана-Ігоря Антонича: «Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність».
Шульц і Антонич — велика невідома літературної історії, цілковита біла пляма.
Моя перекладацька пригода з Бруно Шульцом почалася року десь 1986-го. Міфологічність Шульца перекинулася на його постать і настворювала міфи про нього самого. Жодної книжки з його текстами в мене тоді ще не було. Шульца мені переповідали. При цьому ніколи не йшлося про жоден сюжет — лише про світ, та й той не в цілому, а в деяких своїх деталях: буяння запущених садів, містечкові ідіоти, мандрівні шарлатани, забиті дошками єврейські крамниці середмістя, занепад і розпад ще однієї Атлантиди. Усе відразу здавалося дуже своїм і відчутим, а трохи й прожитим.