Чвара королів

— Ти все добре зробив, Бране, — мовив до нього пан Родрік. — Князь Едард надзвичайно пишався б тобою.

Далі за столом маестер Лювин кивнув на знак згоди, а тим часом стольники почали розносити страви.

Так багато різноманітного харчу Бран ще досі не бачив. Подавали одну за іншою стільки страв, що він не міг подолати загалом більше за ложку чи шматочок від кожної. Величезні окости зубрів, спечені з цибулею; пироги з олениною, напхані морквою, шинкою та грибами; рублені баранячі битки з медово-гвоздичною підливкою; соковиті качки, перчений вепр, гуски, рожна голубів та каплунів, ячмінний крупник з яловичиною, холодні плодові узвари… Князь Виман привіз зі своєї Білої Гавані двадцять барил риби та всякого морського харчу, перекладеного сіллю та водоростями: білорибиці та морських равликів, крабів та мідій, устриць, тріски, оселедців, лососів, морських раків та міног. До страв подавали чорний хліб, медовики, вівсяне печиво. З городини до столу наготували ріпу, горох, буряки, квасолю, кабачки, велетенську червону цибулю. На солодке їли печені яблука, ягідні мандрики, груші в узварі з міцної оковитої. На кожному столі, вище та нижче солі, поставили круги білого сиру; туди-сюди столами ходили глеки гарячого пряного вина та холодного осіннього пива.

Музики князя Вимана грали гучно та завзято, але їхні скрипки, ріжки та цимбали скоро потонули у припливі балачок та сміху, брязкоті кухлів та мисок, гарчанні хортів, що сварилися за недоїдки зі столу. Співець заспівав гарних пісень: «Сталеві списи», «Палають кораблі», «Ведмедя й красну дівку», та слухав їх, здавалося, один лише Ходор, який стояв позаду музики з козою і весело тупцював на місці.

Галас перетворився на суцільне гуркотливе ревище, на густу суміш всякого звуку, від якої паморочилося в голові. Пан Родрік балакав з маестром Лювином над кучерявою Бетиною голівкою, а Рікон задоволено верещав на обох Вальдерів. Бран взагалі-то не хотів пускати Фреїв за високий стіл, та маестер нагадав йому, що скоро вони зродичаються. Адже Робб мусить одружитися з однією з їхніх тіток, а Ар’я — вийти заміж за одного з їхніх дядьків.

— Та нізащо, — відказав Бран, — хто-хто, але тільки не Ар’я.

Але маестер Лювин був невмолимий, і тепер обидва Вальдери Фреї сиділи коло Рікона.

Стольники несли кожну страву спершу до Брана, щоб він міг відкраяти собі панську частку. Але доки подали качок, він вже так напхався, що більше їсти не міг. Опісля він тільки кивав головою на кожну нову страву і відсилав її помахом руки. Якщо страва пахкотіла чи виглядала особливо звабливо, він надсилав її до одного з вельможних панів на помості на знак дружби та прихильності, як йому звелів маестер Лювин. Бран послав лосося бідолашній сумній пані Роголіс, шмат вепра — хвалькуватим Умберам, таріль гуски з ягодами — Клеєві Кервину, велетенського омара — конюшому Йозету, який хоч не належав ані до вельмож, ані до гостей, але ж вивчив Танцівницю так, що Бран зміг їздити верхи. Бран також надіслав солодощів Ходорові та Старій Мамці просто тому, що любив їх. Пан Родрік нагадав йому послати щось вихованцям Зимосічі, його майже зведеним братам, і Бран послав Малому Вальдерові варених буряків, а Великому — ріпи з маслом.